Ну а раз немає документів, то і продовжуємо рахувати свиней не по п’ятачках, а “на око”. За цим “наочним” підрахунком поголів’я свиней в Україні нині налічує 7,1 млн рохкаючих особин. Проте, якщо з 3,6 млн голів, котрі утримуються у великих тваринницьких комплексах, питань загалом не виникає, то чи відповідає дійсності число 3,1 млн голів, що утримуються у господарствах населення, не знає ніхто. Відтак і реальні цифри споживання свинини населенням встановити неможливо. Бо закон “Про безпечність та якість харчових продуктів” дозволяє подвірний (а значить – безконтрольний) забій свиней, так що навіть постфактум вести облік тварин, вирощених у селянських обійстях, неможливо. Воно ніби й нехай – чого його з одним поросятком дядькові на бойню пертися. Та, на жаль, прийшло на Україну лихо, котре ставить саме виживання свинячого роду під загрозу – африканська чума свиней.
Всього з 2012 року і за станом на кінець травня на території України ветеринари зареєстрували 221спалах АЧС в 23 областях і якщо спершу біда підкрадалася непомітно (з 2012 по 2015 рік – в середньому щороку фіксувалося по 12 випадків захворювання), то минулого року стався сплеск – 91 випадок, при цьому суттєво зросла географія захворювання, котра нині охоплює практично усю територію держави.
Перспективи більш ніж невтішні – Держпродспоживслужба, котра по ідеї мала би якось боротися з епізоотією, скрушно констатує свою безпорадність і прогнозує цього року 200 випадків заражень африканської чуми свиней – більше, ніж за весь період з 2012 року. Прогноз почасти справджується – за 5 місяців 2017 року зафіксовано 70 випадків чуми свиней, загинуло чи знищено 40 тис. поголів’я.
За даними Держпродпотребслужби, з моменту фіксації першого спалаху АЧС на території України збитки вітчизняного свинарства від поширення вірусу склали близько 200 млн грн, цьогоріч через зростання кількості спалахів збитки можуть досягти 1,5 млрд грн. Якщо існуюча тенденція до поширення АЧС збережеться, до 2020 року ми втратимо понад 1,2 мільйона свиней, на суму близько 4 млрд грн, а з урахуванням непрямих витрат збитки складуть від 5 до 7,5 млрд грн.
Як тут не згадати китайське прокляття: “бодай би ти жив у часи змін”, бо розпал епізоотії якраз припав на період змін у організаційній структурі, котра повинна була би нас від цієї напасті оберігати. Через перманентні зміни, не те що боротися – контролювати стан справ у галузі нікому. Та ще й на додачу контрольні перевірки у нас заборонені – ми бач піклуємося про спокій бізнесу. А те що безконтрольність у ситуації стихійного лиха, котре набуває масштабів катастрофи – злочин, чомусь ніхто не подумав, повідомляє uain.press
От і боремося з вірусом листівками, буклетами та інструкціями. Ні, поінформованість у цій справі також важлива, проте хотілося б чогось більш дієвого. Та найбільш дієвими ліками від невиліковної чуми чиновники вважають нову інструкцію з профілактики та боротьби з африканською чумою свиней, котра вступила в силу з 25 квітня 2017 року.
Нема мови – інструкція правильна, але є одне зауваження. За визнанням самої Держпродспоживслужби маємо епізоотію, котра охопила 23 з 25 областей держави. Натомість нова інструкція з біобезпеки скорочує розміри зони захисту і зони спостереження, які встановлюються в зв’язку з виявленням випадків АЧС. Відтепер епізоотичним вогнищем є не весь населений пункт, як це було раніше, а тільки його частина в радіусі 3 км від місця виявлення хвороби. Крім того, в новій інструкції дозволяється переробка м’яса здорових тварин із зони захисту, які не інфіковані, але підлягають знищенню (раніше усе спалювали). Тобто зміни вочевидь не відповідають ситуації, коли мова йде про лавиноподібне зростання частоти випадків АЧС.
Я розумію авторів інструкції, котрі намагалися захистити від збитків виробників свинини та державний бюджет. Адже якщо раніше усе поголів’я в зоні захисту мало знищуватися і утилізуватися, незалежно від того, виявлений у тварин вірус, чи ні, то тепер зробив аналіз – і торгуй собі на здоров’я. Чи не тому цього року у нас забій свиней на 9,1% випереджає вирощування?
Та головна проблема – не у ліберальності нової інструкції, а у тому, що стосується вона переважно крупних свинокомплексів, де й без того розуміють значення біобезпеки для власного виживання. Але як же ті 3 млн голів свиней, котрі утримуються у селянських подвір’ях? Хто і як змусить господаря однієї-трьох свиней виконувати усі вимоги? Звісно, у випадку спалаху хвороби проводиться облік всього свинопоголів`я в господарствах усіх форм власності, господарів попереджають про заборону продажу, переміщення та безконтрольного забою свиней.
Але хочу нагадати, що АЧС в Україні вже п’ятий рік і всі люди, дотичні до цього бізнесу прекрасно обізнані з процедурою. Так само вони обізнані і з втратами, котрі отримають, якщо хвороба буде виявлена. Тому оті зафіксовані випадки, котрі показує нам статистика – це лише верхівка айсбергу, шило, котре не вдалося сховати у мішку. Скільки насправді випадків захворювання сталося у приватному секторі не знає ніхто, але те, що їх кількість у рази, якщо не на порядок перевищують офіційні дані – можна не сумніватися.
Реальні масштаби епізоотії приховуються. Відсутність паспортизації тварин та наявність стихійної торгівлі сприяють безконтрольному поширенню хвороби. Раз вакцини проти неї все одно немає, тож господарі думають не про те, як лікувати тварин, а про те як приховати спалах хвороби та збути за готівку заражене поголів’я та навіть загиблих тварин. І подвірний забій, з котрим парламент так і не зміг упоратися, цьому сприяє якнайкраще. Країною нишпорять тисячі спритних скупників, котрі готові задешево купити свиней у будь-якому вигляді.
Формально, для того, щоб продати свиню на ринку, її треба показати ветеринару, проте ніхто не забороняє торгувати свининою на стихійних ринках зовсім без усякого ветеринарного контролю. Той, хто свідомо йде на таке, злочином це не вважає – адже АЧС для людей не страшна. А те, що таким чином вірус розноситься країною – так то не їх проблема.
Наразі єдиним порятунком галузі є крупні свинокомплекси, котрі усвідомлюючи небезпеку АЧС та розміри збитків, котрі їх чекають у випадку халатності чи недотримання заходів безпеки. А з селянського обійстя що візьмеш? Ну захворіє порося – заберуть, спалять. Шкода, звісно – але ж вартість можливо навіть відшкодують. То навіщо морочитися з біобезпекою? З огляду на таку психологію, свиноводство у селянському обійсті приречене.
Негативні наслідки від “африканки” вже відчуваються і зараз. По-перше, скорочується поголів’я свиней на свинокомплексах – хто ж буде інвестувати в бізнес, в якому через епізоотію можна втратити колосальний капітал. По-друге, зростають ціни на свинину. Закупівельні ціни великих м’ясопереробників на свинину в живій вазі зросли з травня 2016 року по травень 2017 року з 25,5-27,5 грн/кг до 41-43 грн/кг. Тобто за рік зростання склало близько 56,4%, що майже уп’ятеро випереджає темпи зростання споживчих цін за той же період.
Подорожчання свинини – це серйозно, адже вона складає 3% вартості споживчого кошика, за яким Державна служба статистики вимірює темпи зростання цін. Щоб було зрозуміліше, наскільки це серйозно, досить зазначити, що за питомою вагою свинина, сало і вироби з них (ковбаси, шинка і т.д.) перевищують всю “молочку” (вкупі з сирами) разом узяту та приблизно дорівнюють половині питомої ваги хліба і хлібобулочних виробів.
І от після того, як найближчим часом проблемне поголів’я буде вирізане і спродане (що можливо навіть сприятиме тимчасовому здешевленню свинини), потім варто очікувати подальшого зростання цін на свинину та сало. У перспективі нас очікує повне припинення експорту продукції свинарства – як через відсутність пропозиції, так і через заборону країн-імпортерів. А свинка у селянському дворі зі звичайної справи перейде у розряд екзотики, подивитися на яку приїздитимуть “зелені” туристи.
АЧС вже стала причиною закриття перспективних ринків для української свинини – Молдови, Румунії та Вірменії. А у червні 2017-го і Білорусь ввела тимчасові обмеження на імпорт свинини з Вінницької, Полтавської, Одеської та Закарпатської областей у зв’язку зі спалахами на цих територіях африканської чуми свиней. Це вже вдруге – перший раз білоруси блокували експорт нашої свинини восени минулого року, коли заборона торкнулася Черкаської та Рівненської областей.
Проте якщо ви думаєте, що чумою та забороною експорту проблеми української свинини вичерпуються – ви помилилися. Бо виявляється є в нас люди, котрі професійно люблять довкілля. І дивна справа – ці самі люди, котрі ремствують на подорожчання традиційно-улюбленої свинини, за доволі невеликі кошти готові цю свинину якщо не добити до ручки, то принаймні зробити ще дорожчою. Мова про усілякого роду громадські організації та ініціативи, котрі фінансуються га гранти природоохоронних фондів.
Варто лише розпочати мову про будівництво свинокомплексу – вони тут як тут: підбурюють громади навколишніх сіл, аби ті протестували і не дозволяли будівництво. При цьому зовсім забувається те, що ці свинокомплекси чи не єдине місце роботи для місцевих, до того ж комплекси будуються за всіма правилами, з усіма можливими очисними спорудами та ще й на суттєвій відстані від людського житла. Проте “екологам” байдуже – вони ж бо звітують не за вирощене поголів’я, а за проведені акції. Тому для них головне – “дайош!”, тобто не дамо паплюжити довкілля!
А от люди більш прагматичні, використовують ці громадські організації як засіб у боротьбі з конкурентами. Під загалом правильними гаслами охорони довкілля вже закрили Білицький свинокомплекс у Полтавській області, протестує громадськість проти будівництва свинокомплексу на Івано-Франківщині. І якось потроху закрадаються сумніви – а чи дійсно громадські активісти опікуються тим довкіллям, чи насправді за кошти спонсорів намагаються якщо не знищити, то принаймні суттєво підірвати позиції українських виробників свинини на світовому ринку?
Та з громадськістю ще якось можна домовитися, а от з чиновником, котрий хоче отримати із свиней свій “жмут щетини” – домовитися зась. Тим більше, що депутати дають йому таке широке поле для суб’єктивної оцінки діяльності тваринницького комплексу. Мова про сумнозвісний законопроект №2009а-д “Про оцінку впливу на довкілля”, ухвалений Верховною Радою 23 травня. Під загальними гаслами “вперед у Європу” (а законопроект входить до пакету адаптації вітчизняного законодавства до положень європейських директив), пропонується запровадити нову корупційну схему.
Закон передбачає, що відповідні державні органи зможуть приймати рішення щодо допустимості впливу підприємств (зокрема, тваринницьких ферм) на довкілля. При цьому в самому законі відсутні критерії, за якими це рішення буде прийматися. Тобто уповноважений орган на власний розсуд зможе вирішувати, чи є вплив на довкілля того чи іншого підприємства допустимим.
Не треба вам пояснювати, як уміють наші чиновники використовувати на користь особистого збагачення усілякі двозначності та невизначеності вітчизняного законодавства. Ну а тут просто манна небесна: “як захочу – так і буде!”. А уявіть собі, що буде, якщо до свавілля чиновників додати заангажовану проти свинарства громадськість – галузь можна “закривати”. Бо одноосібне свинарство благополучно “доб’є” АЧС, а промислове – чиновники укупі з громадськими активістами.
Олесь Євтєєв
Редактор інформаційно-аналітичного відділу в газеті “Агропрофі”, журналіст
