Ірина Ігнатенко – науковиця, викладачка КНУ ім. Шевченка. Джерела її інформації – люди, які розповідали про минуле Ірині особисто чи її колегам, записи етнологів 19 сторіччя, фольклор і тодішні судові справи. Інтимне життя пращурів – тема ніби не серйозна, але вона має практичну цінність. Знання того, як насправді жили наші пра-пра-прабабусі, допомагає усвідомити, що сьогодні ми маємо значно більше можливостей реалізувати себе: в роботі, в особистому і громадському житті. “Насправді наше теперішнє життя є набагато легшим і кращим. Коли ти це усвідомлюєш, це знання робить тебе щасливішим”, – наголошує етнологиня.
КРАСИВА ЖІНКА: ЧОРНООКА, В ТІЛІ І РУМ’ЯНА. КРАСИВИЙ ЧОЛОВІК: БАГАТИЙ.
– Які в наших пращурів були стандарти жіночої краси? Лубок правдиво зображує українську красуню: карі очі, чорні брови, пишна фігура?
– Зазначимо, що (і це стосувалося і хлопців і дівчат) вимоги до краси ставилися до молоді шлюбного віку. Після одруження зовнішність ставала вже не такою важливою. Красивими вважалися антропологічні стандарти українців (чорняві, русяві), біляві, а тим паче руді в уявленні тодішніх жителів українського села були негарні. Це видно по піснях та етнографічних записах де руда дівка – завжди погана, некрасива. Біле личко, чорні брови, карі очі, рум’янець, довга коса. Дівчина не мала бути ані худорлявою, ані повною. Красивою, гарною статурою вважалася середня повнота, тому що коли дружина зовсім худа, їй буде важко здужати фізичні навантаження, так само якщо надто гладка, то буде неповороткою. Взагалі традиційне суспільство було дуже практичне.
– Дівчата також звертали увагу на зовнішність хлопців?
– Дівчата хотіли, щоб він був чорнявий, привабливий, але набагато важливіше було, які в нього статки. Якщо кривий, негарний, але родина дуже багата і він сватається, то батьки могли примусити піти за нього. Хоча дівчата і самі охоче йшли за старшого, наприклад вдівця, бо якщо він не ледащо і не п’яничка, то вже має землю, хату, город, ну а те, що п’ятеро дітей – нічого, народять ще п’ятьох. Бувало навіть таке, що дівчина гуляла з молодим хлопцем, а потім на власне бажання йшла за вдівця, бо знала, що за ним не бідуватиме.
– Вийти заміж/одружитися потрібно було обов’язково?
– Людина, яка не взяла шлюб, вважалася неповноцінною. Одружені чоловіки отримували право брати участь в зборах громади, заміжніх жінок допускали до певних обрядів. Неодружену жінку нікуди не запрошували, вважалося, що в неї неправильна доля і її присутність може запрограмувати будь-який захід на неуспіх. Крім того, матеріально дівчата і хлопці залежали від батьків і не мали іншої можливості отримати свою власність, крім створення своєї родини – тільки коли одружувалися, відділялися від батьків. Зі сторони родини нареченого давали землю, зі сторони нареченої – материзну (гроші, худобу, господарчі прилади), і молоді починали жити окремим домом. Не жити з батьками – це в нас традиційне і це якраз дуже допомагало уникнути снохацтва, яке було дуже популярне в росіян.
– Коли одружували і видавали заміж?
– Дівчина вважалася готовою до заміжжя коли в неї починалося місячне. Чим родина була бідніша і чим було більше дітей, тим раніше прагнули віддати доньок заміж. Середній вік виходу заміж – 15-18 років, після 20 дівчину вважали вже застарілою (а жінку після 35 років, яка мала онуків – застарілою для сексу, але про це – згодом, ред).
– А та так звана стара діва могла на щось сподіватися?
– Ні на що. Такі дівчата, як правило, вже на все життя залишалися незаміжніми і не брали участі в суспільному житті. – Чи могла вона хоча б дитину собі завести? – Заводили. Але самотніми частіше за все залишалися покритки (дівчата, які народили поза шлюбом і мусили покрити собі голову), до них могли ходити чоловіки і вони могли мати по двоє-троє дітей, хоча заміж ніколи не виходили. Покритки і удови все життя проживали самотніми, принаймні без офіційного чоловіка, бо суспільство б і не дало одружитися.
– Чи були чоловіки, які так нікому і не згодилися і залишалися неодруженими? Яка доля на них чекала?
– Такі чоловіки були рідкістю. То вже якщо він був негарний, кривий і бідний, тоді він залишався самотній і жив із батьками.
“НА КОЗАКУ НЕМА ЗНАКУ”
– Українка справді могла обирати за кого хоче заміж і виносити небажаному залицяльнику гарбуза?
– Якщо батьки підшукували пару з заможної родини, то в дівчини фактично не було вибору. Часто дівчата ставали навіть заручницями своєї краси, бо на них заглядалися не тільки молоді гарні хлопці, а й багаті старі вдівці і заможні родини, в яких син був негарний, хворий, кривий… Розповідала одна бабця: згадаю, як ту віддавали заміж, що вона і голову клала на колодку, мовляв, хоч відрубайте, а я за нього не вийду, але все одно примусила рідня. Він був калікою, а вона – першою красунею на все село. Піти проти волі батьків і думки не було – не дадуть майна і не благословлять, а можуть і проклясти. Тоді шлюб точно буде нещасливий. У дівчини була можливість відмовити, винести гарбуза, якщо батьки підтримували її в цій відмові. Тобто якщо вони кажуть “так, ти підеш за нього”, а дівчина проти, то батьківське переможе. А якщо батьки шкодували дочку, прислуховувалися до неї, вона могла вирішувати і обирати. Хлопець також мав в батьків спитати дозвіл, перш ніж сватати дівчину. Якщо вони схвалювали, далі робився запит: в хату до дівчини засилалися близькі до цієї родини люди, які в завуальованій формі вияснювали, чи згодна родина віддати свою дівку цьому хлопцеві за дружину. Ніхто не хотів отримати гарбуза як привселюдну відмову.
– Дозволялися обійми, поцілунки, пестощі, головне – не завагітніти. Під час вечорниць дозволялося любитися, спати разом, тільки без статевого акту. Інколи питають, навіщо батьки таке дозволяли, адже дівчата суттєво ризикували на тих вечорницях своєю цнотою. А справа от в чому: взимку вся родина спала в хаті разом, батьки з малими дітьми – покотом, і треба було унеможливити таке, щоб доросла донька опинилася разом з батьком, чи син із матір’ю. Тобто житлові умови і острах інцесту ставали головною причиною того, що молоді дозволяли вечорниці. Для дійства обирали хату, де живе вдова чи бездітна стара пара і є достатньо місця, старші приглядали за молоддю.
– Притули – якими насправді вони були? На них займалися петінгом по кутах, чи це перебільшено?
– Притула – це така сексуальна гра, коли парубкові дозволялося “вмочити кінчика”, тобто це неповний статевий акт, без дефлорації. Такі ігри були не часті і вони не схвалювалися суспільством і церквою, бо саме після притули найчастіше ставали покритками. До одруження дівчата про секс геть нічого не знали, і найчастіше втрачали цноту або через необізнаність і нерозуміння того, як має відбуватися статевий акт, або через дуже сильний психологічний і фізичний натиск з боку хлопців.
– Якось карали хлопця, який “здобув калину” і не хоче одружуватися?
– Зазвичай ніяк, була така приказка: “на козаку немає знаку”. Коли знали, що ці хлопець і дівчина є парою і вже певний час разом ночували, і велика ймовірність, що саме він є причиною вагітності, то громада могла звернутися до батьків, щоб ті примусили одружитися. Але якщо батьки нареченого не хотіли цю дівчину, вони наполягали, що це не він і бідолашна дівка тоді нічого не могла довести. Той хлопець спокійно міг одружтися з іншою, а життя тієї, яка від нього завагітніла, було перекреслене, вона ставала покриткою.
НЕ ВАЖЛИВО, ХТО ПОЗБАВИВ ЦНОТИ – ГОЛОВНЕ, ЩОБ НЕ ДО ВЕСІЛЛЯ
– А якщо дівчина втратила цноту до весілля, але не завагітніла?
– Якщо дівчина втрачала цноту, але не вагітніла, вона могла спробувати це приховати. Для виявлення правди в ряді регіонів України, наприклад в Поліссі, існував обряд Комора – це привселюдна перевірка нареченої на цноту. Коли молодий привозив молоду, то, наприклад на Рівненщині, виносили діжу із тістом або зерном і молода, якщо вона була “чесною”, тобто незайманою, мала злізти з возу, ступивши на цю діжу. Якщо ж ні, сходила на підлогу і це було знаком, що вона вже є жінкою. Тоді Комору не проводили, але й наречену нікуди не повертали. Хоча інші жінки з родини нареченого могли її бити, ображати настільки жорстоко, що чоловіки ставали на її захист. І знову ж таки, якщо дівчина втрачала цноту, при цьому не вагітніла і пара швиденько-швиденько одружувалася, вони вже пробували разом приховати, що не втерпіли. Вочевидь, інші про такі хитрощі знали, бо по деяких описах, коли проводжали на весільне ложе, перевіряли, чи нема якогось гострого предмету не тільки в неї, але і в нього
– Хоча от здавалось би – яка вам вже різниця? Чому цій цноті надавали аж таке велике значення?
– Кров після дефлорації ледь чи не обожнювали. Вважалося, що дівчина, віддавши цноту цьому роду, зробивши йому таку кровну пожертву, забезпечує його додатковою силою і захистом. Тобто питання не стояло навіть в тому, хто був перший. Вона мала позбутися цноти саме на території цього роду саме після весільної церемонії. І тому коли наречений не міг, а це теж можна було зрозуміти, бо всі чекають, грюкають – суцільні нерви, то його заміняв старший дружба з близьких родичів. Він не займався з нареченою сексом і мав тільки здобути її цноту для роду. Нікого не цікавило, як їй, як йому, як потім між ними – колективне однозначно стояло над індивідуальним.
УСНА УКРАЇНСЬКА КАМАСУТРА
– Тема інтимного життя тісно пов’язана з гігієною. Як до неї ставилися в українському селі, як часто милися?
– Голову мили приблизно раз на тиждень, причому милом не користувалися, це вважалося панською вигадкою – в основному для гігієни застосовували розпарені трави. Обов’язково мили ноги щодня, особливо після поля, огороду. Могли помити, якщо вважали за потрібне, певні частини тіла, але милися повністю точно не кожен день. Згадаємо всім відомий анекдот: “Дівчата, де ви миєтеся? В річці. А зимою? А скільки цієї зими”. Взагалі, сучасні українські жінки надчисті у порівнянні із пращурками. Засобів гігієни тоді не було, трусів також не було, під час місячного жінка носила на собі кілька сорочок та й все. Деякі речі, що їх мені розповідали, навіть в голову не вкладаються. “Ну а що, каже, отак підтерлася і пішла. Інколи ця сорочка вже аж коржом бралася”. Плям можливо було і не видно, бо там був шар з кількох сорочок, потім – спідниця, запаска. Але не одна бабуся мені розповідала, що про місячне вони дізналися, побачивши, що у матері кров тече по нозі. Мовляв, спочатку думали, що то вона серпом порізалася чи шо.
– Чи були якійсь пестощі, чи з огляду на те, якою була тодішня гігієна, все відбувалося, швидко і примітивно?
– Щоб про це говорити, треба мати джерела, а джерел в нас майже нема, тому що коли в 19 столітті наші етнологи зацікавилися народом, вони, будучи представниками інтелігенції, дуже часто народ ідеалізували, романтизували і не змогли прийняти людей такими, якими ті були насправді. Вчителі, священики, освітяни, які ходили в народ, не ставили таких питань, або соромилися про таке питати, а якщо люди самі розказували, вони це зі своїх оповідань викреслювали як непотрібне. Але, якщо вивчити сороміцький фольклор, там прописано і розписано всі види сексу – і класичний, і оральний, і анальний. Такі пісні співали під час Комори і скоріш за все, це був усний посібник молодим, що і як треба робити. Насправді українські селяни не були ані цнотливими, ані розпусними, вони були частиною природи. Бабусі старшого віку розповідали про секс дуже просто – я червоніла, а для них це звичайна частина життя. Наприклад, питаю в бабусі: як раніше могли запобігати вагітності? “Ну а як, – відповідає вона мені. – Жінка могла запобігтися – це вже тільки від нього залежало. Якщо вже він тебе любе, не хоче тобі вже більше дітей робить, то він не в тебе, у бік, у шматочку”.
– А де подружжя займалося сексом? В хаті ж вночі повно людей, всі сплять покотом, а вдень працювати треба
– Як одна баба казала “хто де на кого напав”. Хто у лісі, хто на сіні, хто біля річки, тут вже хто як приподоблювався. Сучасне наше “нудно і класично- в ліжку” для наших предків було б великою романтикою.
БИТА НЕ БИТОГО ВЕЗЕ
– Як ставилися до перелюбу?
– Офіційно – ставилися погано. Суспільство більш-менш прощало такі стосунки, якщо була велика різниця у віці, наприклад, він старий, а вона молода і заводить собі любаска. Головне було не робити скандалів, не кидати сім’ю. В інших випадках, якщо зраджував чоловік, вважалося, що жінка дружина має змиритися з цим, просто не помічати, не докоряти і не скандалити. Такі жінки вважалися мудрими. Жінці так як чоловіку перелюб не прощали. Набити невірного чоловіка дружині було фактично неможливо, в той час як він її за перелюб бив. В піснях народна мораль навіть закликає, вустами невірної жінки, що “як чоловік був добрий, то взяв би нагайку і мене б набив. А так я собі п’ю-гуляю, на хлопців моргаю….”.
– Тобто в нас було типове патріархальне суспільство? Ми жили за Домостроєм?
– Абсолютно
– Чоловікові можна було бити жінку за будь-що?
– Це засуджувалося, але важелів впливу на чоловіка фактично не було. Могли втручатися вже коли він вже дуже забивав, кожен день – тоді його могли на якійсь час кинути в холодну. Але все одно він потім повертався в родину, до старого. Батько і брати за цю жінку заступитися не могли, бо вона своїй родині фактично не належала. І залишалося отак все життя терпіти. Безпеку жінці ніхто не гарантував і є цитати про випадки, коли бив-бив, скалічив і вона зрештою померла від тих побоїв. Суспільство виправдовувало фізичне насильство чоловіка над жінкою і навіть виправдовувало в двох випадках: якщо вона була невірною чи ледачою. Бути ледащою для української жінки був великий гріх і нормальний чоловік мав її за це побити. “Люби як душу – труси як грушу”, або “Б’є – значить любить”, тобто він не байдужий Жінка мусила виконувати всю роботу по дому, займатися рукоділлям, глядіти за худобою, доглядати дітей і чоловік не мав їй допомагати. Якщо він жалів дружину, допомагав їй, народна мораль це висміювала. А в жінок було багато щоденної марудної роботи, набагато більше ніж в чоловіків
– Завжди вважалося, що це – російське, а українки мали більше поваги від чоловіка…
– Наш патріархат був значно м’якішим порівняно з росіянами. Рекомендую для перегляду фільм “Жила-была одна баба” – він дуже реалістично показує російську патріархальщину, снохацтво.
Українка порівняно з росіянкою була господинею в своїй хаті, вона все життя не належала свекру і свекрусі, які їй товкли. В українок була материзна – частина майна її батьків, цією частиною чоловік та його родина не могли розпоряджатися без її дозволу.
– А взагалі дружина мала право витрачати гроші на свій розсуд?
– Вважалося, що якщо жінка пішла на базар і продала городину, яку вона ростила, ніби ці гроші вона не має чоловікові віддавати і витрачає їх на власний розсуд. Але знову ж таки є цитата, якщо вона продасть щось більше сама, наприклад пів мішка зерна, то може від чоловіка “по морді отримати”. Тобто копійки могла витрачати, а більш-менш серйозними грошима не має права розпоряджатися.
“Я ТІЛЬКИ ЖИТИ ПОЧИНАЮ. НА ПЕНСІЮ ВИХОДЖУ”
– Розлучення можливе було? В яких випадках це дозволялося?
– Наприклад, якщо хтось із подружжя втрачав розум і ставав непридатним для сімейного життя. Або коли чоловік не міг виконувати інтимні стосунки і подружжя не мало дітей. Але і тут жінці було не так просто отримати розлучення, бо її залякували його родичі, били. Я читала відповідні судові справи. Наприклад – жінка терпіла 18 років перш ніж подати на розлучення. Чоловік її позбавив цноти пальцями, а провести статевий акт всі ці роки не міг. Батьки його знали про це і вважали, що йому пороблено, тягали по знахарях, нічого не допомагало. Був огляд лікаря і церковний розгляд справи, зрештою їх розлучили, їй дали дозвіл на повторний шлюб, а йому заборонили, бо “его тайный уд приведен в такое состояние, что не способен к деторождению”. Можливо, що ці чоловіки, в яких все працювало, але вони все одно не могли спати з жінкою, були гомосексуалами. Але знову ж таки, інтелігенція, яка робила етнографічні дослідження, про таке в селян не питала і тому матеріалу на цю тему взагалі нема. Знаючи правила традиційного суспільства, навіть якщо хтось мав такий вроджений потяг, на практиці це зреалізувати було дуже важко. Люди можливо і не розуміли, як може чоловік з чоловіком, бо навіть в сороміцькому фольклорі є “Х..й п..ді моргає, а на х…ї не поглядає, бо там дірки немає”.
– До якого віку тривало статеве життя?
– Статевим життям починали жити рано, в 15-18 років і рано мали за правилами його припиняти. Вважалося, що якщо вже в твоєї дитини, сина чи дочки народжується своя дитина, тобто ви вже баба і дід, то вам вже і сексом займатися не личить. Якщо в 17 народилася в них дитина, і в 17 ця дитина так само народила, то в 34 вони вже баба і дід. Їм вже непристойно було навіть спати разом. А якщо вони продовжували жити статевим життям, з них сміялися, мовляв, ніяк дід із бабою не можуть заспокоїтися. Дітей, в цьому віці народжених називали бабичами
– Важко таке уявити. Зараз в 35 років людина в зеніті свого життя, в тому числі сексуального.
– Можливо для деяких жінок це завершення тоді було і бажаним, бо до 30 років вона вже була настільки втомленою від тих постійних пологів, що можливість більше не народжувати і не спати з чоловіком була за полегшення. Тоді для жінки статус баби був найвищим, вона могла бути моральною цензоркою, виконувати обряди, головувати на деяких заходах, а після менопаузи ще й знахарювати, приймати пологи. Але знову ж таки, згадуючи сороміцький фольклор, ніде не буде сказано, що хлопець дівчину, чи чоловік жінку. Завжди це дід і баба. А це ж були люди до 40…
– І до якого віку тоді доживали?
– Жили в середньому до 70-80 років. Люди були виснаженими купою роботи і хворобами і крім того – вважалося, що треба вчасно померти. Існували певні рамки: народився, охрестився, одружився, народив дітей, помер і все треба було зробити вчасно, в чітко визначених рамках. Плюс-мінус якесь відхилення і людина випадала із усталеного нормативного життя, ставала маргіналом і опинялася на задвірках суспільства Наприклад, якщо ти дожив до 100 років, то ти вже зажився, ти живеш за рахунок чогось віку. Це вже не нормально, мовляв, порядні люди стільки не живуть.
