Ми входимо в одне з кафе поряд з вокзалом. За нами входять два чоловіка і кажуть: «П’ять кав! – дві ми вип’ємо зараз, а три підвішені в повітрі». Йдуть платити і платять за п’ять кав. Потім випивають свої дві і йдуть. Я питаю свого друга: “Що це за підвішена кава?” Він каже: «Почекай». Потім входять інші люди: дівчата п’ють свою каву і платять нормально. Далі входять три адвоката, замовляють сім кав: «Три ми вип’ємо, а чотири підвішених». Платять за сім, п’ють свої три і йдуть. І молода людина замовляє дві кави, тільки одну каву п’є, але платить за дві і йде. Так ми з другом досиділи розмовляючи до полудня. Двері були відкриті, я дивився на цю залиту сонцем площу. І раптом бачу якусь темну тінь, що наближається до дверей. Коли вона вже біля самих дверей бару, я бачу, що це бідна людина. Бідняк заглядає в кафе і запитує: «Є підвішені кави?» Це свого роду благодійність, яка прийшла з Неаполя, там так залишали не тільки каву, але і їжу. Складно уявити це в нашій країні. А шкода, красивий звичай. © Підвішена кава.
Розповідь Тоніно Гуерра оповів Семен Семенович
