Ця істота – “журналістка” Тетяна Дергачова. Насправді Тетяна завжди медійно обслуговувала мусорів і зараз працює на Валерія Літвіна, колишнього головмента, нині начальника служби безпеки “литовського” Херсонобленерго, власника приміщення, яке в Херсоні гостинно приймало сєпара Максима Нєвєнчаного в грудні.
18 лютого 2014 року автобус тітушок з Криму викрав на Майдані в Києві хлопця з Тернополя на ім’я Василь Бойцун. Він насправді майже не мав шансів вижити, якби автобус доїхав до місця призначення. Та й так з ним трапилося практично чудо. За Херсоном тітушня отримала завдання розвертатися і їхати на Київ знову. Василя били металевою трубою, а потім встромили ножа у сідницю і викинули серед поля десь під Олешками.
Коли автобус з нападниками поїхав, Василь дійшов до дороги. Боявся, що втратить свідомість і посеред поля його ніхто не знайде.
Поволі Василь дошкутильгав до села. На вулицях було людно, і хлопець, який був весь у крові, сховався за камінь, аби не лякати дітей. Врешті, незнайома жінка викликала «швидку», і пораненого тернополянина завезли до лікарні. Там один з лікарів тихенько йому сказав, щоб не боявся, бо він теж із Західної України й допоможе.
В лікарні до Василя прийшла жінка, яка представилася журналісткою 5 каналу. Вона фактично допитувала пораненого Василя замість поліції, пропонувала зізнатися, що він робив на Майдані, як брав участь у масових заворушеннях. Тоді Василя врятувала адвокат з Миколаєва Анна Басаргина, а зараз його адвокат Евгения Закревская і кривдники Василя досі не покарані, як і кривдники усіх інших майданівців.
А оце скріншот сторінки журналістки-мусороактивістки Дергачової сьогодні. Тієї самої, яка від мусорів знала про те, що трапилося з Василем. Яка знала і могла би нам розповісти подробиці координації міліції і тітушні. Яка допомагала мусорам мучити пораненого майданівця в лікарні і я думаю, що якби не адвокат з Миколаєва, доля Василя могла скластися куди трагічніше. Тоді лікарні не були безпечним місцем, саме звідти зникали поранені.
І я, вибачте, не можу стримати емоцій. Бо я не знаю, чи лишилися ще законні методи, які змусять цих падлюк припинити цинічно сцяти нам в очі. Вони, ці методи, мусять знайтися, бо нерви вже на межі.
