Першим ансамблем Ігоря Білозора був “Ритми Карпат” львівського автобусного заводу, де він познайомився з Оксаною Розумкевич, яка незабаром стала його дружиною. Коли у травні 1979-го злочинець на високій ноті обірвав пісню Володі Івасюка, Ігор Білозір очолював вокально-інструментальний ансамбль “Ватра” (артист, худ. керівник). Слово “Ватра” означає не просто багаття, а святий вогонь, запалений небесною блискавкою. І святий вогонь української пісні, запалений Івасюком, понад 20 років підтримував Білозір. У 1981 р. на Щедрий вечір разом із поетом Богданом Стельмахом Ігор створив пісню “Перший сніг”.
За цей час Ігор Білозір став високим професіоналом: закінчив 1980 р. диригентський факультет Львівської консерваторії (клас С. Сотничук); потім був композиторський факультет (клас Віктора Камінського). Темою дипломної роботи у 1988 р. Ігор обрав вірші напівзабороненого Богдана Стельмаха, яку комісія відмовилася приймати. Пропонували взяти текст іншого поета, але Білозір відмовився – він не міг зрадити друга.
Як ви розумієте, це все супроводжувалося різного роду перевірками, закидами на кшталт: “А что, на человеческом языке нельзя петь?” Ігор же не відмовлявся від спрямованості репертуару, був занадто вимогливим до роботи колег; ті ж позаочі називали Білозора “дуче” і розуміли його вчинки. Оксана не змогла стерпіти “диктаторської” вдачі чоловіка й у 1990 р. вона пішла від нього.
Співак-тенор 1996 року став народним артистом України, на всю Україну лунали слова Ігоревої пісні:
Встань з колін, народе мій!
Гордість маєш ти!
На колінах не прийдеш
до свої мети!
8 травня 2000 р. Ігор з друзями були запрошені на день народження до “Цісарської кав’ярні”, що у центрі Львова. Заспівали пісню-первісток “Перший сніг”. За сусіднім столом теж співали, від них підвівся молодик і російською мовою грубо попросив перестати співати. На це журналіст Гнатовський відказав: “Серед нас присутній народний артист України Ігор Білозір, і ми виконуємо його пісню”. Тут почулися презирливі вислови стосовно української мови й національних цінностей. Що б там не говорили, Білозір того вечора показав себе як християнин. Після однієї зі словесних перепалок між компаніями Ігор сказав, що поважає Воронова за репліку: “Какая разница, на каком языке исполняется песня?!”
Пізніше на майданчику біля кав’ярні стався конфлікт. Білозір вчинив за Божою заповіддю “коли тебе вдарили по одній щоці, підстав другу”. Після того як Воронов його вперше ударив, підійшов до столика “молодих людей”, простягнув руку й запропонував не псувати один одному настрій. Воронов руки не прийняв і грубо “отправил того на место”. Тут нагодилася міліція, яка швиденько влаштувала “мир”. Цікава подробиця спливла на суді. Виявляється, у кав’ярні постійно працювали чотири відеокамери, але записи того вечора якось стерлися.
Коли Ігор та журналіст Богдан Гнатовський поверталися додому, з темряви на них зненацька напали. Делікатного, інтеліґентного Ігоря били професійно: люто й скажено. Певно, Воронов неагресивність Білозора сприйняв, як ознаку слабкости, двічі доганяв і нарешті наніс смертельний удар. Журналістові дісталося кілька стусанів.
Наступного дня міліція поширила чутку, що Ігоря ударили тільки раз, а він упав і поранився (як можна проламати череп одночасно на тім’ї та на чолі при падінні?). Нападник Дмитро Воронов – син першого заступника начальника Львівського міського управління МВС, служив старшим лейтенантом у відділі Західного оперативного командування, яке займалося контррозвідкою. 10 травня мав їхати до Києва складати екзамени до Інституту військової дипломатії. Юрій Калинін – підприємець, колишній солдат прикордонних військ, який під час служби був під орудою Воронова. Полковник Олександр Воронов одразу подав рапорт і пішов у відставку.
20 днів медики боролися за життя Ігоря. Помер Ігор Білозір у ніч на неділю 28 травня 2000 року.
Прийміте, зорі, Білозора,
Встеліть йому Чумацький шлях,
Хай наше небо неозоре
Білою зорею охороняє нас!
Кучмівська влада заборонила проведення щорічних масштабних заходів у Львові в день похорону композитора. Ця заборона не скасована й досі.
8 травня 2000 р. у “Цісарській кав’ярні”, що у центрі Львова, убили українську пісню, повідомляє uamodna.com
