Вчора відбулося засідання так званої ради церков при тернопільській облдержадміністрації. На ній були представники традиційних українських церков, визнаних в усьому світі, так і чуваки, утвореннях яких ніде в світі не вважається канонічною церквою. Але не визнаним ніде в світі й так добре живеться, вони файно обслуговують владу, а та їм віддячує різноманітними благами. Навіть дати урочистих подій переносить…
Вчора чиновники з духовенством говорили про релігійну ситуацію, державно-церковні відносити, тонни гуманітарного вантажу, а згодом все звелося до 500 гривень оплати за реєстрацію статутів релігійних організацій. Виявилось, попам мала бути халява. Проте, реєстратори з частини брали гроші. Чуваки в рясах, які приїхали на засідання джипами та крутими іномарками, пожалілися Степану Барні. Керівник області пообіцяв розібратися, уніфікувати процес.
Після цього почали говорити на тему, яка більше цікавила голову облдержадміністрації – створення кооперативів у селах області. Увага відразу розсіялись. Частина попів почали гратися на мобільних, розмовляти-жартувати між собою. Зрозуміло, що Барні потрібна дешева робоча сила в області, на яку б він привів би підприємства, на зразок “Бортнице”. Керівник області попросив навіть знайти працівників облдержадміністрації відео в ютубі, де показати знакові в краї кооперативи.
Після перегляду, священики між собою жартували, що якби такі організації були у них в селах, то життя у них було б “малина”. Так звані духовні пастирі не зрозуміли, що це вони мають працювати з громадою, щоб організувати ініціативних людей. Деякі особи в рясах, скрививши губи, заявляли, що в їхньому деканаті, малина і полуниця не родить… “Порухати мозком” і згадати словами про молочні кооперативи, скотарські, садові – розуму забракло…
Словом, негласно, 95% хлопів з кадилами забракували ідею з кооперативами, бо просто не хочуть працювати з громадами, бо не бачать зиску…
Проблема також в тому, що в Україні ніхто з чесних і роботящих людей не хоче мати справи з владою. Адже з чиновниками треба “пиляти” бюджетні кошти, а потім стаєш вічно залежний від влади і контролюючих органів.
Щодо простих людей, то всі хто може, їде за кордон, бо там зарплатня у 3-4 рази більша, ніж в Україні.
Звісно, повернути заробітчан до дітей і батьків – місія благородна, проте буде здійсненна, коли заробітні плати не будуть мізерними на фоні європейських. А “болтологією” про повернення людей із заробітків займався ще у 2000-х тисячних Василь Коломийчук. Правда, риторика тоді стихла, бо всіх заробітчанок образив Кучма, обізвавши останніми словами…