29 березня о 00.год 30хв. привіз свою дитину 6-ти років у приймальне відділення Кременецької лікарні із сильною носовою кровотечею, яку не міг зупинити вдома. Щоб потрапити у відділення ледь відкрив вхідні двері, які були підперті двома кріслами. Зайшов в середину, вийшли заспані медсестра Голдаєвич з санітаркою, запитали що я хочу?! Розповів ситуацію, дитина вся в крові, нащо мені , знаючи що я сам лікар і в свій час працював у приймальному з тими ж людьми, медсестра відповіла, що ніяких лікарів нам викликати не буде і відіслала нас ( в такому стані) в дитячий відділ, мовляв хай вони розбираються! А черговий лікар приймального взагалі не вийшов до нас!
Спасибі черговій лікарці дитячого відділення, яка одразу прийняла всі необхідні міри, одразу зв’язалася із черговим лором і нам надали кваліфіковану допомогу.
Тоді в мене запитання- якщо таке ставлення до мене як лікаря, то яке ж тоді ставлення, вибачте, до простих людей?! Я що приїхав до когось додому?! Чи якщо я лікар, то в мене вдома має бути власна аптека і лабораторія і всі необхідні засоби?!
Ніколи не думав,що таке скажу, але таким людям потрібно працювати не в медицині, а десь в іншому місці…….!
Юра Яловський