Завдання – вижити протягом п’яти хвилин.
Як це часто буває на тренуваннях «морських котиків», переважна більшість новобранців зазнають невдачі. Багато хто відразу впадає в паніку і починають кричати, щоб їх витягли. Деякі намагаються плисти, але йдуть під воду, і їх доводиться виловлювати і відкачувати. За роки тренувань неодноразово бували навіть смертельні випадки.
Але деяким людям вдається впоратися із завданням, і допомагає їм у цьому знання двох досить суперечливих правил.
Перше правило парадоксальне: чим більше намагаєтеся утримати свою голову над водою, тим більша ймовірність того, що потонете.
Зі зв’язаними руками і ногами утримати себе на поверхні води протягом п’яти хвилин неможливо. Більше того, безладні смикання лише тільки допоможуть потонути ще швидше. Фокус полягає в тому, щоб дозволити собі опуститися на дно басейну. Потім слід з силою відштовхнутися ногами від дна і, коли викине на поверхню, швидко вдихнути і знову почати весь процес.
Як не дивно, цей прийом не вимагає ні надлюдських сил, ні особливої витривалості. Навіть не обов’язково вміти плавати, скоріше, навпаки – припинити спроби це робити. Не слід опиратися законам фізики, слід їх використовувати, щоб врятувати своє життя.
Другий урок більш очевидний, але також парадоксальний: чим більше паніки, тим більше кисню потрібно, і тим вище ймовірність, що втратиться свідомість і настане смерть. Вправа звертає інстинкт виживання проти самої ж людини: чим інтенсивніше бажання дихати, тим менше у буде можливість для цього. І чим інтенсивніше воля до життя, тим більше шансів, щоб померти.
Таким чином, ця вправа не на фізичну силу, і не на силу волі. Вона направлена на вміння володіти собою в критичній ситуації.
Чи зможе людина пройти свої інстинктивні імпульси? Чи зможе расслабиться перед обличчям потенційної смерті? Чи зможе ризикнути своїм життям заради виконання вищої мети?
Уміння володіти собою набагато важливіше, ніж уміння плавати. Воно важливіше, ніж фізична сила, витривалість або амбіції. Воно важливіше, ніж розум, освіта і те, як добре людина виглядає в розкішному італійському костюмі.
Це вміння – здатність не піддаватися інстинктам, коли найбільше хочеться саме цього – це одина з найважливіших навичок, яку будь-яка людина може розвинути в собі сам. І не тільки для військової служби. Просто для життя.
Більшість людей вважає, що зусилля, які застосовкються, і винагорода є у прямій залежності. Ми вважаємо, що якщо працюємо в два рази більше, то результат буде в два рази краще. І якщо ми вдвічі більше приділяємо увагу своїм коханим, то і нас будуть любити в два рази сильніше. А якщо ми будемо кричати в два рази голосніше, то наші слова стануть в два рази більше переконливими.
Тобто передбачається, що велика частина того, що відбувається в нашому житті, описується лінійним графіком, і що на «одиницю» зусилля доводиться «одиниця» винагороди.
Але так майже ніколи не буває. Велика частина того, що діється в світі, відбувається не за лінійними законими. Лінійна залежність дотримується тільки в найпримітивніших, одноманітних і нудних речах – при водінні автомобіля, при заповненні документів, при збиранні ванної кімнати і т.п. У всіх цих випадках, якщо ви робите щось протягом двох годин, то отримуєте в два рази більше, ніж якщо б ви це робили протягом години. Але це пов’язано з тим, що тут не потрібно думати або винаходити.
Найчастіше лінійна залежність не дотримується саме тому, що одноманітні механічні дії становлять меншу частину нашого життя. Більша ж частина нашої діяльності складна, і вона вимагає розумових і емоційних зусиль.
Таким чином, більшість видів діяльності відбувається по кривій спадної прибутковості.
Закон спадної прибутковості свідчить, що з якогось моменту збільшення вкладень не приносить еквівалентної віддачі. Класичний приклад – гроші. Різниця між заробітком в 20000 і 40000 доларів величезна, вона змінює життя. Різниця ж між заробітком в 120000 і 140000 доларів означає лише те, що в вашому автомобілі будуть більш приємні обігрівачі для сидінь. Різниця між заробітком в розмірі 127020000 і 127040000 доларів США взагалі знаходиться в межах статистичної похибки.
Концепція зменшення віддачі стосується більшості всіх подій, які є складними або новими. Чим частіше ви приймаєте душ, чим більше з’їдаєте за обідом курячих крилець або чим довше ви дотримуєтесь ритуалу щорічних поїздок до матері – тим менш значущим є кожне наступне з цих подій.
Інший приклад: дослідження продуктивності праці показують, що ми працюємо по-справжньому ефективно тільки в перші чотири-п’ять годин свого робочого дня. Після цього слідує різке зниження продуктивності – до такої міри, що різниця між роботою протягом 12 годин і протягом 16 годин практично не видно (якщо не брати до уваги позбавлення сну).
Це ж правило діє і стосовно дружби. Єдиний друг завжди життєво важливий. Мати двох друзів завжди краще, ніж мати одного. Але якщо до 9 друзів додасться 10-й, то це мало що змінить у вашому житті. А 21 друг замість 20 приносить лише проблеми із запам’ятовуванням імен.
Концепція зменшення віддачі працює стосовно сексу, їжі, сну, вживання алкоголю, тренувань в тренажерному залі, читання книг, відпусток, найму співробітників, споживання кофеїну, відкладання грошей, планування ділових зустрічей, навчанні, відеоігор- приклади безмежні. Чим більше ви щось робите, тим меншу винагороду ви отримуєте за кожне наступну дію. Згідно із законом зменшення віддачі працює майже все.
Але існує і ще одна крива, яку ви, напевно, ніколи не бачили і про яку не чули раніше – це зворотна (інвертована) крива прибутковості.
Зворотня крива прибутковості демонструє ті випадки, коли зусилля і винагороду мають негативну кореляцію, тобто чим більше зусиль ви докладаєте до чого-небудь, тим меншого ви досягаєте.
І саме цей закон діє в прикладі з «морськими котиками». Чим більше зусиль ви докладаєте, щоб утриматися на поверхні, тим більша ймовірність того, що ви зазнаєте невдачі. Точно так же, чим сильніше ваше бажання дихати, тим більш імовірно, що ви захлинеться.
Можливо, зараз ви подумали – ну, і навіщо нам все це знати? Ми ж не збираємося пірнати в басейн зі зв’язаними ногами і руками! Яке нам діло до інверсних кривих?
Дійсно, в житті мало речей, які працюють за законом инверсной кривої. Але ті деякі, які є, бувають надзвичайно важливі. Я навіть наважуся стверджувати, що всі найбільш важливі переживання і події в житті працюють за законом инверсной кривої.
Зусилля і винагорода знаходяться в прямій залежності при виконанні примітивних завдань. Зусилля і винагорода працюють за законом зменшення віддачі, коли дія є складною і багатовимірною.
Але коли мова йде про психіку, тобто про те, що відбувається виключно в нашій власній свідомості, зв’язок між зусиллям і винагородою є зворотним.
Гонитва за удачею веде вас від неї ще далі. Пошуки емоційного спокою лише ще більше збентежать. Бажання більшої свободи часто змушує ще сильніше відчути свою несвободу. Потреба бути коханими заважає нам любити самих себе.
Олдос Хакслі одного разу записав: «Чим частіше ми змушуємо себе щось зробити проти власної волі, тим рідше ми досягаємо успіху. Знання та результати приходять тільки до тих, хто вивчив парадоксальне мистецтво робити не роблячи, поєднувати релаксацію з діяльністю».
Фундаментальні складові нашої психіки парадоксальні. Це пов’язано з тим, що коли ми свідомо намагаємося викликати у себе певний настрій, мозок автоматично починає цьому опиратися.
Це «Закон від зворотного»: очікування позитивного результату саме по собі є негативним фактором; готовність до негативного результату – це позитивний фактор.
Це поширюється на більшість (якщо не на все) аспектів нашого психічного здоров’я і відносин:
Контроль. Чим більше ми прагнемо керувати своїми власними почуттями і поривами, тим більше переживаємо з приводу своєї нестриманості. Наші емоції недовільні і часто некеровані, бажання взяти під контроль ще більше підсилює їх. І навпаки, чим спокійніше ми ставимося до власних відчуттів і імпульсам, тим більше у нас можливостей направити їх в потрібне русло.
Свобода. За іронією долі, постійне прагнення до більшої свободи розставляє перед нами все більше бар’єрів. Готовність прийняти свободу в певних межах дозволяє нам самостійно визначати ці межі.
Щастя. Прагнення бути щасливим робить нас менш щасливими. Щасливими нас робить примирення з невдачами.
Безпека. Бажання відчути себе в безпеці породжує в нас невпевненість. Примирення з невизначеністю дозволяє нам відчувати себе в безпеці.
Кохання. Чим більше ми намагаємося змусити інших полюбити нас, тим менше вони будуть до цього схильні. І, що ще більш важливо, тим менше ми будемо любити самі себе.
Повага. Чим більше ми вимагаємо поваги до себе, тим менше нас будуть поважати. Чим більше ми самі поважаємо інших, тим більше поваги буде до нас.
Довіра. Чим більше ми вмовляємо людей довіряти нам, тим рідше вони це роблять. Чим більше ми довіряємо іншим, тим більше отримуємо зворотного довіри.
Впевненість. Чим більше ми намагаємося відчути впевненість в собі, тим більше ми хвилюємося і турбуємося. Готовність визнати свої недоліки дозволяє нам комфортніше себе почувати в власній шкірі.
Самовдосконалення. Чим більше ми прагнемо до досконалості, тим гостріше ми відчуваємо, що цього недостатньо. У той же час готовність прийняти себе такими, як є, дозволяє нам рости і розвиватися, тому що в цьому випадку ми дуже зайняті, щоб звертати увагу на другорядні речі.
Значимість: чим більш значущим ми вважаємо власне життя відносно інших, тим більше поверхневим воно є.
Всі ці внутрішні, психологічні переживання працюють за законом інверсної кривої, тому що всі вони породжуються в одній і тій же точці: в нашій свідомості. Коли ви бажаєте щастя, ваш мозок одночасно є і джерелом цього бажання, і тим об’єктом, який повинен його відчути.
Коли справа доходить до цих високих, абстрактних, екзистенційних міркувань, наш мозок стає схожим на собаку, женеться за власним хвостом. Собаці ця гонитва здається цілком логічною – в кінці кінців, якщо за допомогою погоні вона отримує все інше, що необхідно для її собачого життя, то чому цього разу має бути інакше?
Однак собака ніколи не зможе зловити свій власний хвіст. Чим швидше він наздоганяє, тим швидше її хвіст тікає. Собаці не вистачає широти погляду, він не бачить, що він і хвіст – єдине ціле.
Наше завдання полягає в тому, щоб відучити свій мозок ганятися за власним хвостом. Відмовитися від погоні за змістом, свободою і щастям, тому що їх можна відчути тільки тоді, коли ви перестанете гнатися за ними. Навчитися досягати своєї мети шляхом відмови від переслідування цієї мети. Показати самим собі, що єдиний спосіб досягти поверхні – дозволити собі опуститися.
Як це зробити? Відмовитися. Здатися. Капітулювати. І не від слабкості, а від розуміння того, що світ ширший, ніж власна свідомість. Визнати свою крихкість і обмеженість. Свою межу в нескінченному потоці часу. І саме ця відмова від спроб контролю говорить не про слабкість, а про силу, тому що відбувається відмова від тих речей, які поза особистою владою. Змиритись з тим, що не завжди і не всі будуть любити, що в житті бувають невдачі, і що не завжди знайдеться підказка що саме слід робити далі.
Відмовтеся від боротьби з власними страхами і невпевненістю, і коли ви подумаєте, що скоро потонете, ви досягнете дна і зможете від нього відштовхнутися, в цьому і буде порятунок.
