Мене звати Надія Грица.
Звертаюсь до вашої редакції за допомогою. Адже ви справді висвітлюєте важливі події у житті людей. На сьогоднішній день, питання ворожнечі між сусідами не є новим, а радше постійним явищем у житті кожної людини. І наша сім’я не виняток. Сьогодні хочу розказати нашу історію. Сім’я Грица, тобто ми, проживаємо у селі Олексичі, Стрийського району. Моя мати вийшла заміж і прийшла у невістки. Мій батько попередив, що неприязнь з боку сусіда існує вже давно, і не буде дивницею, коли будуть говорити «любязні» слова у сторону моєї матері. Будучи маленькою, я не все розуміла, але часто бачила, як плакала моя мама від сусідського дідуся. Розмови та прохання не ображати мою маму не помагали.
Сусідський син Микола одружився з Лесею, народили двох синів, і наші батьки потрохи подружилися. Моя мати розказувала за свої проблеми а пані Леся за свої, за свого свекра, як їй тяжко з ним та чоловіком. І так час минав. Памятаю той час, коли мій батько поїхав на заробітки, роботи в Україні не дуже було, а жити треба. Мати моя працювала на великому Маслозаводі. Завжди додому давали молока чи сира. І моя мати, бачила що сусіди у скруті, завжди з ними ділилася. Часто, п. Леся позичала гроші, і роками їх не віддавала.
Я памятаю і ті часи, коли ми дружньо жили, помагали один одному, чи добрим словом чи ділом.
З часом, їхні сини повиростали, пішли вчитися. І не знати звідки взялася ненависть до моєї матері, з початку це було зі сторони тільки чоловіка п. Лесі, а потім ненависть та злість посилися у серці і у самої п. Лесі.
З вигляду інтелегентна людина, до кого треба усміхнеться, з ким треба поговорить. На людях поводить себе нормально. А на одинці з моєю мамою, зовсім інша люлина,обзиває «інтимними та вульгарними словами», бажає щоб не мала потомства, і під роздачу щедрими словами потрапляють і діти і наші родичі. Особисто мене його думка про мене цілком не цікавить. Адже кожна людина судить про іншу зі своєї сторони та образу, і зі свого кругозору. Тими рисами, які присутні у людини, ними і судить інших людей.
Але словами та думками сусіда наша історія не закінчується, справа дійшла аж до фізичної розправи. Моя мати працювала у городі, збирала каміння, яке час від часу прилітає від сусіда. Зі злості, мама викинула той камінь, що знайшла, у сусідський город. Сусід Микола це побачив, підняв той камінь і кинув мамі в голову, не попав. На щастя. Не знаю, як би я вчинила на місці моєї мами, чи інша людина, але мама вирішила постояти за себе і кинула назад той камінь. В результаті протистояння, мама отримала травму грудей, ребер, пальців на руках та розсічену ногу. Це справді треба бути нелюдом, щоб навмисно завдати таких тілесних пошкоджень, а в догонку щей кидати шифером, полінами, дошками, з криком «Я тебе забю нині. Доведу справу до кінця». Але, як тільки сусід побачив людей на дорозі, одразу ж змінив гнів на милість і заговорив по іншому: «Ганусю, я тебе чіпати не буду, заспокійся, схаменися». І так людина миттєво може змінити свою поведінку.
Не скажу, що мати стерпіла йому образи, та нічого не відповіла. Відповіла.
Коли людину доїдаєш протягом довгого часу, провокуєш її, то потім не дивниця, що тій жінці важко зупинити свій словесний потік. Чи не так?
Випадок жорстокого поводження та обзивання інших односельчан, не перший у нашого сусіда. Побив чужу корову, а коли жінка обстала за коровою, то погрожував, що і вона тим патиком дістане як і та корова. І не тільки корови діставали, але і сусідські коти та кури не раз отримали на горіхи, від нашого щедрого, на удари сусіда. Летить від нього, все що є під рукою. Отак і поліно полетіло в сторону моєї мами, щастя, що є кущі та дерева, що стримали силу польоту, і що мама вчасно сховалася, за раніше збудовану кладовку. Могла зазнати смерті, і ніхто б не знав звідки! Чи готові ми пробачити замах на вбивство, умисне побиття, моральне знущання та нанесення матеріальних збитків? Якою ціною, нам може обійтися безкарність цього чоловіка. В нас час такі питання забуваються у скаргах та протоколах у будинках захисних органів. Тому надія на вас, щоб не дати безкарності і надалі процвітати. Щоб кожен, хто знущається над жінкою, не має значення, чи це всередині рідного дому чи по сусідству, чи в іншому місті, отримав по заслузі.
Отож, завдячуючи підтримці родини та друзів, ми вирішили діяти. Викликали поліцію, наступного дня зняли побої у лікарні. Поліція не надала нам скерування на судово-медичну експертизу. Чому?? Бо таких випадків в них є багато і скарг багато, немає часу такими дрібницями займатися. Але хіба це дрібниці? А особливо тоді, коли кривдник свято вірить у свою безкарність.
Так от, після лікарні,чекаємо на результати. Цікаво, який же хепіенд буде у наших сусідських відношеннях?
З повагою, Грица Надія
P.S мама не фотограф, але фотографії зробила, на яких видно пошкодження
