Навіщо вона це робить, ви потім зрозумієте.
Потім вони збираються високо на скелі, в’ють гніздо з жорстких прутів, досить жорстке, і мама з татом починають видирати з себе, зі своєї власної плоті, дзьобом пух і пір’я. Цим пухом і пір’ям вони покривають гніздо, забивають всі дірки в ньому, роблять його м’яким і теплим. У таке м’яке і тепле гніздечко орлиця відкладає яйця, потім вони висиджують пташенят. Коли з’являються орленята (а вони приходять на Світ Божий такими маленькими, голенькими, немічними), батьки прикривають їх своїм тілом, поки вони не зміцніють. Затуляють крилами від дощу, від палючого сонця, носять їм водичку, їжу, і пташенята ростуть. У них починає рости пір’я, міцніють крила і хвіст.
І ось вони вже оперилися, хоча ще маленькі. Тоді мама з татом бачать, що вже час…
Тато сідає на край гнізда і починає бити по ньому крилами: лупить, б’є, трясе це гніздо. Для чого? Для того, щоб вибити все пір’я і пух, щоб залишився тільки жорсткий каркас з гілок, який на самому початку вони сплели і склали. А пташенята сидять в цьому витрясенному гнізді, їм незручно, жорстко, і вони не розуміють, що ж сталося: адже матуся і татусь були раніше такі лагідні і дбайливі. Мама в цей час летить кудись, ловить рибку та сідає десь метрів за п’ять від гнізда, щоб пташенята бачили. Потім на очах у своїх пташенят починає цю рибу потихеньку їсти. Пташенята сидять у гнізді, кричать, пищать, не розуміють, що ж сталося, адже раніше все було по-іншому. Мама з татом їх годували, поїли, а тепер все пропало: гніздо стало жорстке, пір’я і пуху вже немає, і ще батьки самі рибу їдять, а їм не дають.
Що ж робити? Їсти ж хочеться, треба вибиратися з гнізда. І тоді пташенята починають робити рухи, які вони ніколи раніше не робили. Вони і далі їх не робили б, якби батьки продовжували з ними панькатися. Пташенята починають вилазити з гнізда. Ось орленятко вивалюється, таке незграбне, ще нічого не вміє, нічого не знає. Гніздо стоїть на скелі, високо-високо, щоб ніякі хижаки не наблизилися. Пташеня зривається з цього схилу, черевом по ньому їде, а потім летить у прірву. І тут тато (той, який ловив колись гілочки) кидається вниз і ловить собі на спину це орля, не давши йому розбитися. І потім, на спині, він піднімає його знову в незручне гніздо, знову на скелю, і все починається спочатку. Пташенята падають, а батько їх ловить.
У орлів жодне орленятко не розбивається.
І ось в якийсь із моментів падіння орленятко починає робити рух, якого ніколи раніше не робило: воно розправляє на вітрі свої бічні відростки-крила, потрапляючи в потік повітря і таким чином починає літати. Так орли вчать своїх пташенят. І як тільки пташеня починає літати саме, батьки беруть його з собою і показують місця, де водиться риба. Вони вже не носять її йому в дзьобі.
Це дуже хороший приклад того, як нам виховувати своїх духовних і фізичних дітей. Як важливо не перетримати їх в тепленькому гніздечку! Як важливо не перегодувати їх рибкою, коли вони і самі вже можуть її ловити! Але з якою турботою ми повинні навчити їх літати, присвячуючи цьому свої сили, і свій час, і мудрість, і навички! Не дарма самка вибирає самця, кидаючи гілочку. Вона ж не хоче, щоб її діти розбилися. Вибереш недбайливого татуся без перевірки, а потім дітей недорахуватися … У орлів і так пташенят мало, одне або два…
