Розп’ято нас між заходом і сходом,
Що не орел – печінку нам довбе.
Зласкався, доле, над моїм народом,
Щоб він не дався знівечить себе!
Вона ніколи не йшла на компроміси з власною совістю і може дозволити собі відмовитися від Зірки Героя України зі словами «Я політичних брязкалець не ношу». Жінка, яка любить Україну без пафосу – щиро, безумовно, всім своїм єством. Жінка, яка силою Слова змушує нас відчувати, мислити, кохати. І бути чесними – і з собою, і з ближніми.
З Днем народження, Ліно Василівно! Просто – будьте!- щиро привітав Ліну Костенко у соцмережі Анатолій Гриценко.
Довідка Вікіпедії
Лі́на Васи́лівна Косте́нко (нар. 19 березня 1930, Ржищів, Київська округа, Українська СРР) — українська письменниця, поетеса-шістдесятниця. Лауреатка Шевченківської премії (1987), Премії Антоновичів (1989).
У радянські часи брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу. Авторка поетичних збірок «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), роману у віршах «Маруся Чурай» (1979, Шевченківська премія 1987), поеми «Берестечко» (1999, 2010). 2010 року опублікувала перший прозовий роман «Записки українського самашедшого», що став одним із лідерів продажу серед українських книжок у 2011 році[1].
Почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів.
Відмовилася від звання Героя України. У сучасній українській традиції входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України.
