Поряд з унікальними архітектурними та туристичними об’єктами Західного Поділля, які увійшли до Національного заповідника «Замки Тернопілля», особливе місце займає замок у Язловці. Перша писемна згадка про містечко датується 1373 роком. Свою назву, за однією із версій, місцевість отримала від слів “яз” і “ловець”. Яз — густий частокіл, загорожа у вузькому місці з неширокою прогалиною для проїзду. Ворота охоронялися, щоб на певний час затримати “незваних гостей” і подати знак небезпеки у навколишні поселення. На чатах стояли досвідчені і хоробрі “ловці”.
Історія містечка тісно переплітається із величним замком, який часто називають «Ключем Поділля», оскільки у середньовіччі він був важливим форпостом в обороні всього Поділля. Первинний замок у Язловці було споруджено у кінці XІV століття. Про нього вперше згадано в писемних джерелах у 1436 році, як про власність родини Бучацьких. Замок був п’ятикутним, нерегулярним в плані, що обумовлювалось складним рельєфом місцевості. З заходу його захищало скелясте урвище, зі сходу – широкий рів. Брама розташовувалася в північно-західній стіні, а до північної стіни примикав житловий будинок з криницею.
Польський шляхтич Теодорик Бучацький-Язловецький, гербу Абданк, у 1448 році до замку прибудовує оборонні мури нового дитинця та житловий будинок готичної архітектури.
Наступним власником замку був великий коронний гетьман Єжи (Юрій) Язловецький. У 1550-56 роках він перебудовує замок в стилі ренесанс та підсилює його потужною оборонною вежею з південно-західного боку. Сюди перенесли в’їзні ворота і добудували коридор, що пронизував башту наскрізь на рівні третього ярусу. Над в’їзними воротами привертає увагу різьблений кам’яний портал ренесансного стилю із зображенням герба Язловецьких.
Потрапити у цю браму можна було лише за допомогою високого кам’яного майданчика, похилого пандусу і звідного містка. У 1575 році замок по черзі переходить до синів Юрія Язловецького –
Миколи та Гієроніма. Вони продовжують його розбудовувати. В цей період була побудована каплиця, а з північної сторони – трьохярусна напівкругла бастея.
Гієронім – останній представник роду Язловецьких, він був одружений з Елеонорою Острозькою, онучкою Костянтина Острозького. Дітей подружжя не мало. Острозька, після смерті Гієроніма, у 1607 році була останньою, хто проживав у твердині та піклувався про неї. Опісля замок часто змінює власників.
У 1643 році Язловець придбав польський коронний гетьман Станіслав Конєцпольський, проте, він не проживав у замку. Наступний власник – сандомирський воєвода Олександр Конєцпольський, син Станіслава Конєцпольського, у 1649-1658 роках оточує замок зі сходу, заходу і півдня зовнішнім оборонним поясом – Нижнім замком.
За міцністю і оборонними засобами замок над Вільховцем зараховувався до найкращих фортець краю. Однак, у 1672 році турецькій армії під командуванням Хусейна паші майже без бою вдалося захопити фортецю. У 1673 році Ян Конецпольський звільнив Язловець. Але вже у 1676 році турки під командуванням Ібрагіма Шайтана знову захопили фортецю та місто. Турецька окупація тривала вісім років. Загарбники нанесли великої шкоди Язловцю, після чого місто довго не могло піднятись із руїни. Визволителем краю на цей раз став Анджей Потоцький із дванадцятитисячним військом.
У 1747 році Станіслав Понятовський перебудовує Нижній замок на палац та впорядковує парк. На дверях палацу зі сторони парку і досі можна побачити латинський напис, який був девізом родини Понятовських. В перекладі він звучить як «Добра слава є друга спадщина».
У XVIII столітті Язловець поступово втрачає статус торгівельного містечка. З 1777 року власники змінювалися один за одним: Потоцькі, Грудницькі, Блажовські. Представник останніх, Христофор Блажовський, в 1863 році передав його монастирю Згромадження Сестер Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії. Засновницею монастиря стала Марцеліна Даровська.
Протягом 1895-1898 рр. на замку проходять розкопки під керівництвом Жигмонта Козицького, а у 1936-1937 роках Язловецький замок досліджує польський архітектор Богдан Гверкен. В результаті досліджень виходить друком монографія «Замок Язловецький».
Важкі випробування на долю містечка випали у період Другої світової війни. У 1939 році Язловець входить до складу УРСР. У 1940 році він втрачає статус міста та переведений до категорії сіл. З 1941 по 1944 роки Язловець перебуває під нацистською окупацією. В 1944 р. село перейменовано у
Яблунівку, із проголошенням незалежності України йому була повернута історична назва – Язловець.
Із 1946 року палац використовується як санаторій-профілакторій реабілітації учасників ІІ-ї світової війни та хворих легеневого типу. В 1989 році ліве та центральне крило палацу передають чернечому згромадженню сестер непорочниць, які змушені були покинути монастир в післявоєнний період. Праве крило залишається у власності легеневого диспансеру до цього часу.
З листопада 2008 року Верхній замок у селі Язловець включено до складу Національного заповідника «Замки Тернопілля». За цей час було проведено ряд робіт із збереження та консервації фортифікаційного об’єкту. В подальшому, задля збереження пам’ятки планується розробити перспективний план співпраці із міжнародними організаціями, щоб створити у Язловці середньовічний лицарський замок – з лицарськими турнірами, середньовічними
танцями, балами та прийомами.
Юлія Бунда,
молодший науковий співробітник
Національного заповідника «Замки Тернопілля»
м. Збараж
Підписуйтесь на наш ТЕЛЕГРАМ-КАНАЛ
Долучайтесь до нашої групи у Вайбері
Ми в Instagram
Наша сторінка в facebook
Ми у whatsapp
