У битві під Оршею фактично вирішувалася доля земель сучасних України та Білорусі, які тоді входили до Великого Князівства Литовського та на які почала зазіхати Московська держава.
У ніч проти 8 вересня військо Великого Князівства Литовського звело через Дніпро навпроти Орші наплавні мости на бочках і переправилося на лівий берег. Литовська армія складалася з литовських, білоруських, українських, сербських, кримськотатарських, польських, угорських та німецьких загонів. Цим об’єднаним військом командував 54-літній волинський князь Костянтин Острозький.
Рано-вранці Челяднін атакував Острозького, намагаючись відрізати його від мостів, однак союзники відбили напад. Костянтин Острозький очолював усі контратаки русько-литовської кінноти й бився як простий вояк. Використовуючи суперечності між московськими воєводами, волинський князь нападав на них порізно, а ті, за свідченнями літописів, із заздрості видавали один одного.
Опівдні 8 вересня русько-литовські вершники вдаваним відступом завели московську кінноту під залп своїх гармат, а потім її із засідки у прибережному лісі атакував резервний загін. Під натиском важка московська кіннота відступила на багнистий берег річки Кропивни між Оршею та Дубровною і там майже вся була знищена. Втрати московського війська сягали тридцяти тисяч вояків, а Челяднін, восьмеро воєвод, 37 бояр та півтори тисячі дворян потрапили у полон.
Перемога під Оршею зробила Костянтина Острозького легендарним полководцем в Європі. Про його військовий талант розповідалося у чотирьох брошурах, виданих латиною та німецькою мовою. Князя з тріумфом зустрічали у Варшаві та Вільнюсі. На честь перемоги під Оршею він побудував у Вільні Свято-Троїцьку та Свято-Миколаївську церкви.
* Чисельність московського війська наведена на основі праць німецького дослідника Райнера Ліндера та білоруського історика Анатоля Грицкевіча.
Підписуйтесь на наш ТЕЛЕГРАМ-КАНАЛ
Долучайтесь до нашої групи у Вайбері
Ми в Instagram
Наша сторінка в facebook
Ми у whatsapp
