Залишки ритуальної колісниці вперше виявлено на території Галичини (із моїх розкопок на Тернопільщині)
Був собі курган. Стояв він багато століть біля села Коцюбинчики неподалік Чорткова на Тернопільщині. Курган, та й курган – скажете ви. Що у ньому може бути цікавого… Струхлявілі людські кістки, мабуть, і все. А, якщо у ньому щось й було цінне, то його вже давно викопали; он, скільки тепер ходить із металодетекторами по полях…
А, тепер – коротко, щоб не забирати ні вашого, ні мого часу. 
Мою увагу привернув цей курган не лише своїми, тридцятиметровими у діаметрі, розмірами, але й тим, що у 1880 році його заповзялася розкопувати місцева поміщиця А.Любич-Потоцька, найняті робітники якої тоді тижнями вивозили каміння з того кургану.
Виїхавши на місце я, спершу, мало не обімлів: кам’яні брили й досі з того кургану вивозять! Тільки тепер це вже робив місцевий фермер. Зустрівшись з ним, він почав з гордістю оповідати скільки машин каменю він щороку вивозить з цього кургану “…щоби те каміння не заважало орати”. Висловивши тому фермеру, у більш-менш цензурній формі, свою думку щодо такого його ставлення до поховальної пам’ятки минулого (а, він, як і всі у тому селі, знали віддавна про її існування у тому місці), ми все ж наважилися розкопувати цей курган. 
…Не буду переповідати усіх тих реальних і, навіть, якихось напівмістичних оказій, які почали траплятися з нами на самому розкопі, після того, як тільки ми встромили свої лопати у його вершину. Доволі цікаві і незвичні події діялися й потім, коли ми щодня ввечері поверталися на базу в село. Про це може, напишу згодом. Поки ж що, коротко про основне з того, що ми там тоді відкопали. Отже:
після двох місяців розкопок ми, нарешті, змогли зазирнути на дно кургану. Виявилося, що під триметровим насипом, в його основі, лежить завал усипальниці, яка мала підквадратну, у плані, форму розміром близько 11,5 х 11,2 м і була збудована на потужному стовповому каркасі із використанням величезної кількості кам’яних плит. Вони так щільно прилягали одна до одної, що створювали враження суцільного кам’яного панцира.
В цій же усипальниці попід однією із її стін, ми натрапили на перепалені кістки похованої тут особи, уламки двох корчаг, горщика і мисок. Розкопуючи тут же при дні потужний шар згарища, знайшли довгі залізні ножі і бронзовий наконечник стріли, який відноситься до так званого трилопатевого типу з шипом на втулці, що були у використанні від середини або другої половини 7 століття до нар. Хр.
Копаючи далі, на краю цього згарища, на глибині 1,75 м під шаром вугілля й попелу, ми розчистили унікальний комплект кінської упряжі того часу: шість пар вудил із псаліями та металеві деталі декору колісниці – чотири бронзові, так звані прорізні навершя-калатальця на довгих залізних стержнях із залізними кульками усередині.
Ці прорізні навершя (див фото і рисунки під дописом) увінчані зображеннями голівок міфічних тварин, можливо слугували окрасою балдахіна. Впритул до цих навершів було розкопано чотири бронзові дзвоники, які на залізних гаках кріпилися до кутів кузова колісниці, щоб не лише її прикрасити, але й щоб під час їзди, її супроводжувало мелодійне дзеленчання. Аналогічні за формою і розміром дзвоники, було віднайдено Леярдом під час його розкопок палацу царя Німрода в столиці Асирії. Трапляються такі дзвоники і під час розкопок міст Урарту.
Признаюся, у мене аж запаморочилося трохи у голові, коли побачив усе це, бо на Західній Україні металеві деталі декору колісниць, які використовували близько 2700 років тому, знайдено вперше. До цього часу слідів існування колісниць у нашому краї, не виявляли.
Відтворюючи події тих часів можна припустити, що у тій усипальниці могла бути похована одна із впливових осіб, яка належала до вершницької аристократії. Саме у середовищі знатних можновладців набула особливого поширення, в той час, одноосьова двоколісна колісниця в парному запрягу – найраніший вид швидкісного пересування, який був однаково необхідний як на полі бою, так і під час ритуальних церемоній та релігійних, у тому числі поховальних, процесій. Причому, принцип виготовлення, використання та догляду за колісницями, був запозичений нашими пращурами у класичних державах Стародавнього Сходу, можливо з Урарту чи з Асирії.
- Іншими словами – бронзовими навершями типу калаталець і дзвониками, наші пращури оточували себе світом нових звуків, які власним гармонійним звучанням доповнювали довершеність звуків природи.
Того року, Небо дало можливість, усім нам, віднайти у Коцюбинчиках не лише унікальні з археологічного погляду речі, але й найдревніші, із відомих на сьогодні на Західній Україні, музичні інструменти. Хоча їм майже три тисячі років, але два з тих дзвоників ще й дотепер видають напрочуд мелодійні звуки…
Микола Бандрівський
У дописі використано матеріали:
http://www.instukr.lviv.ua/files/13/17BANDRIVS.pdf
.
.
.
