На днях побачила пост, де жінки скажено накинулися на одну бідолашну, котра спитала, чи може хтось їй зробити шугарінг
“Як тобі не соромно, мала б совість…” – в такому дусі. 
А я знаю особисто цю Жінку. Вона пів року тому вижила в страшній аварії і після того вирішила присвятити себе волонтерству. Два тижні війни вона активно збирала кошти і закуповувала необхідні речі військовим. А так, як фізичні та психічні ресурси не безлімітні, то одного дня вона вирішила щось зробити для себе – маленька турбота про тіло, щоб отямитися, щоб підзарядитися.
Натомість на неї вилили відро помиїв.
Ще одна дівчина запитала в мережі, чи можна де купити нитки, вона б хотіла заспокоїтися вишивкою, бо втрачає зв’язок із реальністю через надмірний стрес. Також почула, що дурна і безсовісна.
Інша виїхала за кордон. У неї нема дітей. Себе схотіла врятувати – їй написали, що вона “фу, криса, яка втікає”
Ще інша досі сидить в місті з дітьми – теж неправильна, їй плювати на безпеку своїх дітей.
Цей список довгий. І критикують, ображають саме жінки! Серед коментаторів мало чоловіків. Чоловікам не до цього.
З точки зору психології, для українок не є новим внутрішньоусобне цькування жінками одна одної. У нас порушена культура жіночої взаємопідтримки.
Що ж, саме час її відроджувати. Пропоную нам негайно закрити роти, коли хочеться сказати щось колюче, не знаючи подробиць. Надмірно важко всім і нікому не солодко.
Якщо вдасться не гнобити одна одну, це дасть нам більш безпечне приймаюче середовище.
“У мене була істерика через суп”, – пише українська біженка. – Я добиралася до Польщі три доби, була виснажена вкрай. Коли польські волонтери лагідно до мене заговорили і дали бульйон, вкрили пледом, я від несподіваної ніжності плакала водоспадом”.
Не робіть подвигів, якщо не можете. Зараз в більшості стадія психо-емоційного виснаження. Будь-яке гостре осудливе слово для когось може стати останньою каплею від падіння в емоційну яму. Тому що в стані стресу люди дуже вразливі.
Будьмо розуміючими!
