– Тут займають чергу на жертвопринесення?
– Тут, тут! За мною будете. Я 852, ви – 853.
– Ой, матінко … Це коли ж черга дійде?
– Не турбуйтеся, тут швидко. Ви в ім’я чого жертву приносите?
– Я – в ім’я кохання. А ви?
– А я – в ім’я дітей. Діти – це моє все!
– А ви що як жертву принесли?
– Своє особисте життя. Аби діти були здорові і щасливі. Все, все віддаю їм. Заміж кликала хороша людина – не пішла. Як я їм вітчима в будинок приведу? Роботу улюблену кинула, бо їздити далеко. Влаштувалася нянькою в дитячий садок, щоб під наглядом, доглянуті, нагодовані. Все, все дітям! Собі – нічого.
– Ой, я вас так розумію. А я хочу пожертвувати стосунками … Розумієте, у мене з чоловіком давно вже нічого не залишилося … У нього вже інша жінка. У мене начебто теж чоловік з’явився, але … Ось якби чоловік першим пішов! Але він до неї не йде! Плаче … Каже, що звик до мене … А мені його шкода! Плаче ж! Так і живемо…
Розчиняються двері, лунає голос: «№ 852, проходьте!».
– Ой, я пішла. Я так хвилююся !!! А раптом жертву не приймуть?
№ 853 стискається у грудочку і чекає виклику.
Час тягнеться повільно, але ось з кабінету виходить № 852.
– Що? Ну що? Що вам сказали? Прийняли жертву?
– Ні … Тут, виявляється, випробувальний термін. Відправили ще подумати.
– А як? А чому? Чому не відразу?
– Ох, люба, вони мене запитують: «А ви добре подумали? Це ж назавжди! ». А я їм: «Нічого! Діти подорослішають, оцінять, чим мама для них пожертвувала». А вони мені: «Присядьте і дивіться на екран». А там таке кіно дивне! Про мене. Неначе діти вже виросли. Донька заміж вийшла «за тридев’ять земель», а син дзвонить раз на місяць, як з-під палиці, невістка крізь зуби розмовляє … Я йому: «Ти що ж, синку, так зі мною, за що?». А він мені: «Не лізь, мамо, в наше життя, заради Бога. Тобі що, зайнятися нічим?». А чим мені зайнятися, я ж, крім дітей, нічим і не займалася ??? Це що ж, не оцінили дітки мою жертву? Даремно, чи що, я намагалася?
З дверей кабінету доноситься: «Наступний! № 853! ».
– Ой, тепер я … Господи, ви мене зовсім з колії вибили … Це що ж ??? Ну, добре!
– Проходьте, сідайте. Що принесли в жертву?
– Стосунки …
– Зрозуміло … Ну, показуйте.
– Ось … Дивіться, вони, загалом, невеликі, але дуже симпатичні. І свіженькі, нерозношені, ми всього півроку тому познайомилися.
– Заради чого ви ними жертвуєте?
– Заради збереження сім’ї …
– Чиєї, вашої? А що, є необхідність зберігати?
– Ну так! У чоловіка коханка, давно вже, він до неї бігає, бреше весь час, вже сил ніяких немає.
– А ви що?
– Ну що я? З’явився в моєму житті інший, ніби як стосунки у нас.
– Так ви ці нові стосунки – в жертву?
– Так … Щоб сім’ю зберегти.
– Чию? Ви ж самі кажете, у чоловіка – інша жінка. У вас – інший чоловік. Де ж тут сім’я?
– Ну і що? За паспортом-то ми – все ще одружені! Значить, сім’я.
– Тобто, вас все влаштовує?
– Ні! Ні! Ну, як це може влаштовувати? Я весь час плачу, переживаю!
– Але проміняти на нові стосунки нізащо не погодитеся, так?
– Ну, не такі вже вони глибокі, так, може на якийсь час … Загалом, мені не шкода!
– Ну, якщо вам не шкода, тоді нам – тим більше. Давайте вашу жертву.
– А мені казали, у вас тут кіно показують. Про майбутнє! Чому мені не показуєте?
– Кіно тут різне буває. Кому про майбутнє, кому про минуле … Ми вам про цей час покажемо. Вмикаємо, дивіться.
– Ой! Це ж я! Боже мій, я що, ось так виглядаю ??? Та брехня! Я за собою доглядаю.
– Ну, це ваша душа таким чином на зовнішності проектується.
– Що, ось так ??? Плечі вниз, губи в лінію, очі тьмяні, волосся повисло …
– Так завжди виглядають люди, якщо душа плаче …
– А це що за хлопчик? Славненький такий … Дивіться, як він до мене притискається!
– Не впізнали, так? Це ваш чоловік. У проекції душі.
– Чоловік? Що за нісенітниця! Він доросла людина!
– А в душі – дитина. І притискається, як до матусі …
– Та він і в житті так! Тулиться. Тягнеться!
– Значить, не ви до нього, а він до вас?
– Ну, я з дитинства засвоїла – жінка повинна бути сильнішою, мудрішою, рішучішою. Вона повинна і сім’єю керувати, і чоловіка направляти!
– Ну так воно і є. Сильна, мудра рішуча матуся керує своїм хлопчиком-чоловіком. І посварить, і пожаліє, і приголубить, і пробачить. А що ви хотіли?
– Дуже цікаво! Але ж я йому не матуся, я йому дружина! А там, на екрані … Він такий винуватий, і до Лахудри своєї ось-ось знову побіжить, а я його все одно люблю!
– Звичайно, зрозуміло, так воно і трапляється: хлопчик пограє в пісочниці і повернеться додому. До рідної матусі. Поплаче в фартух, повиниться … Гаразд, кінець фільму. Давайте завершувати нашу зустріч. Будете любов у жертву приносити? Не передумали?
– А майбутнє? Чому ви мені майбутнє не показали?
– А його у вас немає. При такому сьогоденні – втече ваш «малюк», який вже виріс, якщо не до іншої жінки, так у хворобу. Або зовсім – в нікуди. Загалом, знайде спосіб вирватися з-під маминої спідниці. Йому ж теж рости хочеться …
– Але що ж мені робити ??? Заради чого я тоді себе буду в жертву приносити ???
– А вам видніше. Може, вам бути матусею шалено подобається! Більше, ніж дружиною.
– Ні! Мені подобається бути коханою жінкою!
– Ну, матусі теж бувають коханими жінками, навіть часто. Так що? Готові принести жертву? Заради збереження того, що маєте і щоб чоловік так, і залишався хлопчиком?
– Ні … Не готова. Мені треба подумати.
– Звичайно, звичайно. Ми даємо час на роздуми.
– А поради ви даєте?
– Охоче, із задоволенням.
– Скажіть, а що потрібно зробити, щоб мій чоловік … ну, виріс, чи що?
– Напевно, перестати бути матусею. Повернутися обличчям до себе і навчитися бути Жінкою. Звабливою, хвилюючою, загадковою, бажаною. Такій квіти дарувати хочеться і серенади співати, а не плакати у неї на теплих грудях.
– Так? Ви думаєте, допоможе?
– Зазвичай допомагає. Ну, це в тому випадку, якщо ви все-таки виберете бути Жінкою. Але якщо щось – ви приходьте! Стосунки у вас чудові просто, ми їх із задоволенням візьмемо. Знаєте, скільки людей у світі про такі мріють? Так що, якщо надумаєте пожертвувати на користь потребуючих – ласкаво просимо!
– Я подумаю…
№ 853 розгублено виходить з кабінету, судомно притискаючи до грудей стосунки.
№ 854, вмираючи від хвилювання, заходить до кабінету.
– Чи готова пожертвувати своїми інтересами заради того, щоб матуся не засмучувалася.
Двері закриваються … По коридору походжають люди, притискаючи до грудей бажання, здібності, кар’єри, таланти, можливості – все те, що вони готові самовіддано принести в жертву …
