Кому довіряють українці?

Згідно з результатами соцопитування КМІС найбільшою довірою в Україні продовжують користуватися Збройні сили, і за останній рік (між груднем 2021 і груднем 2022 років) рівень довіри зріс 72% до 96%. Баланс довіри-недовіри ЗСУ (тобто різниця між часткою тих, хто довіряє, і часткою тих, хто не довіряє) становить +96% (у грудні 2021 році було +60%).

Далі йде довіра до Президента України і довіра волонтерам. У грудні 2021 року 27% довіряли Президенту (і баланс був від’ємним -23%, тобто було більше тих, хто не довіряв, ніж довіряв), проте за рік показник зріс до 84%, а баланс наразі становить +80%. У випадку волонтерів довіра зросла з 68% до 84%, а баланс покращився з +57% до +81%.

Простежується значне покращення довіри і двом іншим силовим структурам у списку: довіра до СБУ зросла з 29% до 63% (баланс зріс з -7% до +54%), а до Національної поліції – з 30% до 58% (баланс зріс з -14% до +45%).

Також значно покращилося сприйняття Уряду та Верховної Ради. Довіра до Уряду зросла з 14% до 52% (баланс зріс з -46% до +33%). У випадку парламенту хоча загалом показники довіри не є високими, але також має місці значний ріст довіри: з 11% до 35%, а баланс зріс з -56% до +2%.

Цього року до переліку інституцій ми додали дві, які більшою мірою асоціюються із забезпеченням верховенства права в країна – це прокурори та суди. Як виявилося, це єдині українські інституції, які мають негативний баланс довіри-недовіри і до яких українці ставляться найбільш критично. Так, судам довіряють 25%, не довіряють – 34% (решта не мають визначеного ставлення) (баланс становить -9%). Прокурорам довіряють 21%, не довіряють – 32% (баланс становить -11%). У 2021 році у нас у списку не було аналогічних інституцій, то ми не можемо прямо говорити про динаміку. Утім, у 2018 році в іншому опитуванні КМІС 12% довіряли судовій системі, а 78.5% – не довіряли. Скоріше за все, порівняно з 2021 роком також відбулися помітні покращення в ставленні до судів та прокурорів, хоча все одно зберігається значний скепсис.

Довіра до українських ЗМІ за останній рік зросла з 32% до 57% (баланс зріс з -7% до +43%). Довіра до російських ЗМІ і раніше була відсутньою, а наразі ця відсутність стала ще більш виразною: з 3% до 1% стало ще менше тих, хто довіряє, а баланс знизився з -76% до -92%.

Простежується деяке погіршення ставлення до Церкви: частка тих, хто довіряє Церкві, знизилася з 51% до 44%, а баланс знизився з +27% до +22%.

Також за результатами опитування українці стали більше довіряти звичайним людям у своєму населеному пункті – з 63% до 71% зріс показник довіри, а баланс покращився з 52% до 62%. Цього року ми також запитали про ставлення до переселенців: загалом 52% респондентів довіряють їм і лише 10% не довіряють (решта мають невизначене / байдуже ставлення), а баланс становить +41%.

 Нижче на діаграмах та в таблицях наводиться деталізована інформація. На діаграмах стрілочками позначені випадки, коли різниця порівняно з груднем 2021 року є статистично значущою.

Формулювання запитання в анкеті

Зараз я буду називати деякі соціальні інституції. Скажіть мені, будь ласка, наскільки Ви довіряєте тим, кого я називатиму?

Шкала відповідей: Повністю довіряю / Скоріше довіряю / Важко сказати / Скоріше не довіряю / Зовсім не довіряю / ВІДМОВА ВІДПОВІДАТИ

Діаграма 1

Динаміка довіри соціальним інституціям, % довіряють

Діаграма 2

Динаміка довіри соціальним інституціям, % баланс довіряють-не довіряють

А. Грушецький, коментарі до результатів опитування:

Ріст довіри до політичного керівництва та до силових структур в умовах війни є ще одним свідченням згуртування громадян у критичних обставинах. Суспільна згуртованість є одним з ключових факторів успішного опору ворогові.

Важливо, що українці більше довіряють не лише ЗСУ, але і СБУ та Національній поліції, які виконують також дуже важливі функції. Важливим є не тільки покращення ставлення до Президента, але й покращення сприйняття Уряду та парламенту, оскільки ці інституції  відіграють важливу роль у процесах  організації життя країни в умовах війни, а також несуть відповідальність за реформування країни за європейськими зразками.

Разом з цим, дуже важливо звернути уваги на значне «відставання» прокурорів та судів, які є критичними елементами забезпечення верховенства права. Якщо політичне керівництво та силові структури відповідають на запит безпеки громадян (у свідомості самих громадян), то прокурори і суди мають відповідати на запит забезпечення верховенства права та справедливості. Багато українців зберігаються виразно скептичне ставлення до них (і, відповідно, до справедливості в країні) і зараз істотне питання до самих прокурорів і судів бути локомотивом позитивних змін (а не стверджувати, що негативне ставлення до них – це результати безпідставного «чорного» PR). Також це питання і до українських законодавців та урядовців розуміти, що після Перемоги запит на верховенство права і справедливість лише актуалізується, тому треба діяти «на випередження» і зараз вирішувати проблеми. Тим більше, все одно ставлення до прокурорів і судів значно пом’якшилося (що помітно за збільшенням числа тих, хто має «невизначене» ставлення, і зменшення – тих, хто має виразно негативне ставлення), що створює вікно можливостей впровадження необхідних змін.

Таблиця 1

Довіри соціальним інституціям, % довіряють і не довіряють та баланс довіри-недовіри

 Додаток 1. Методичні коментарі щодо репрезентативності телефонних опитувань, проведених під час війни  

Навіть до повномасштабного вторгнення росії 24 лютого 2022 року існував ряд факторів, які негативно впливали на репрезентативність опитувань (наприклад, відсутність перепису понад 20 років). Повномасштабна війна, зрозуміло, значною мірою впливає на репрезентативність і ускладнює роботу соціологів, але не унеможливлює її. Доступ до надійних даних про стан настроїв у суспільстві лишається актуальним як для самих українців, так і для наших закордонних партнерів (які, як показали події останніх місяців, часто недооцінювали і не розуміли Україну та українців).

Водночас для збереження об’єктивності потрібно розуміти, які обмеження війна накладає на проведення соціологічних опитувань. У першу чергу ми звертаємо увагу на масштабні переміщення населення. Станом на грудень ООН оцінює кількість українців-біженців у майже 7.9 млн. Вочевидь, з огляду на різні причини важко вважати ці дані однозначно точними, але загалом зрозумілий досить істотний масштаб від’їзду з країни. Немає точних даних щодо того, скільки серед них дорослих громадян, але, скоріше за все, мова йде про близько половини. Серед близько 30 млн дорослих громадян (оцінки на момент повномасштабного вторгнення) можна приблизно оцінювати, що близько 15-20% виїхали закордон, а методом телефонних інтерв’ю неможливо забезпечити надійне опитування цих громадян. Ще більше громадян стали внутрішньо переміщеними особами, але вони значно меншою мірою впливають на якість телефонних опитувань, оскільки практично всі ці громадяни мають мобільні телефони і досяжні для участі в опитуванні (фактично 12% респондентів цього опитування – це ВПО).

Інша важлива проблема – досяжність для опитування населення територій, які були окуповані після 24 лютого 2022 року, через ведення інтенсивних воєнних дій або через перебої з телефонним зв’язком. Зараз зв’язок практично відсутній. У травні 2,5-4% респондентів проживали на цих територіях, зараз у вибірці жителів цих територій – лише 1 респондент з 995 опитаних. За нашими оцінками на території, які станом на початок вересня були окуповані росією (окуповані після 24 лютого 2022 року), припадало близько 9% серед усього дорослого населення. Враховуючи масовий виїзд населення з цих територій (скоріше за все, мова йде про не менше половини населення), а  також що з цього періоду були визволені значні території Харківщини та Херсонщини, ми оцінюємо, що не більше 3-5% серед загалом дорослого населення України були недоступні через проблеми із зв’язком.

На нашу думку, більш істотний вплив на репрезентативність можуть мати або взагалі нижча готовність брати участь в опитуваннях громадян з «проросійськими» настроями, або нещирість тих, хто все-таки взяв участь в опитуванні (враховуючи очевидні факти та панівні думки в медіа щодо російського вторгнення, частина громадян «публічно» не захочуть говорити те, що насправді думають). Якщо говорити про загалом готовність респондентів брати участь в опитуванні, то в останніх опитуваннях ми бачимо або такі ж показники, або дещо нижчі (хоча потрібно мати на увазі, що нижча готовність до участі «проросійськи» налаштованих громадян може компенсуватися вищою готовністю до участі «проукраїнськи» налаштованих громадян).

Ми провели у травні методичний експеримент, який показує, що громадяни, які зараз беруть участь в опитуваннях за демографічними характеристиками та змістовними настроями близькі до тих, які брали участь в опитуваннях до 24 лютого 2022 року. Попередньо ми бачимо деяке зміщення в сторону «проукраїнськи» налаштованих громадян, що позначається на до 4-6% відхиленнях для окремих запитань (у сторону більш частого обирання відповідей, що відповідають «проукраїнській» інтерпретації подій). Це, на нашу думку, у нинішніх умовах є досить оптимістичним показником.

Утім, цей експеримент не дає відповіді, наскільки зараз щирі у своїх відповідях респонденти. Для оцінки щирості відповідей на чутливі запитання у липні ми провели інший експеримент методом «задуманого знайомого». Результати засвідчили, що респонденти загалом щиро відповідають на запитання опитувань. Тобто у нас є підстави стверджувати, що під час інтерв’ю респонденти дійсно щиро відповідають на наші запитання.

Пресреліз підготовлений Заступником директора КМІС Антоном Грушецьким

 Упродовж 4-27 грудня 2022 року Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) провів власне всеукраїнське опитування громадської думки «Омнібус». Методом телефонних інтерв’ю з використанням комп’ютера (computer–assistedtelephoneinterviews, CATI) на основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів (з випадковою генерацією телефонних номерів та подальшим статистичним зважуванням) опитано 995 респондентів, що мешкають у всіх регіонах України (крім АР Крим). Опитування проводилося з дорослими (у віці 18 років і старше) громадянами України, які на момент опитування проживали на території України (у межах, які контролювалися владою України до 24 лютого 2022 року). До вибірки не включалися жителі територій, які тимчасово не контролювалися владою України до 24 лютого 2022 року (АР Крим, м. Севастополь, окремі райони Донецької та Луганської областей), а також опитування не проводилося з громадянами, які виїхали закордон після 24 лютого 2022 року.

Формально за звичайних обставин статистична похибка такої вибірки (з імовірністю 0,95 і з врахуванням дизайн-ефекту 1,1) не перевищувала 3,4% для показників, близьких до 50%, 3,0% для показників, близьких до 25%, 2,1% – для показників, близьких до 10%, 1,5% – для показників, близьких до 5%.

За умов війни крім зазначеної формальної похибки додається певне систематичне відхилення. Зокрема, якщо ще в травні серед всіх опитаних нами респондентів 2,5-4% проживали на окупованих після 24 лютого територіях (і це відповідало відсотку тих, хто там проживає, бо генерація номерів телефонів була випадковою), то зараз через вимкнення окупантами телефонного зв’язку нам вдалося опитати лише 1 респондента (з 995), які наразі проживають в окупованих населених пунктах. Важливо зазначити, що хоча погляди респондентів, які проживали в окупації, дещо відрізнялися, але при цьому загальні тенденції були досить подібні. Тобто неможливість зараз опитати таких респондентів істотно не впливає на якість результатів. Є й інші фактори, що можуть впливати на якість результатів в умовах «воєнного часу» (див. Додаток 1).

Загалом, ми вважаємо, що отримані результати все одно зберігають високу репрезентативність та дозволяють досить надійно аналізувати суспільні настрої населення.