– Як і чому посварилися Україна та Польща: це конфлікт інтересів на зерновому ринку чи ще щось?
– На мою думку, все розпочалося з торговельних питань. Конфлікт розпочався навесні цього року, коли в Польщі постало питання про захист свого внутрішнього ринку та цінової стабільності у країні. Водночас Україні потрібно було збувати своє зерно, оскільки росія практично заблокувала Чорноморську зернову ініціативу. І, у принципі, я не виключаю, що однією з додаткових цілей блокування зернового коридору росією було загострення суперечностей між Україною, з одного боку, та Польщею, Угорщиною, Словаччиною і Румунією – з іншого. Але оскільки Польща з огляду на своє географічне положення є найбільшим транспортним хабом для ввезення і вивезення з України товарів, то вийшло так, що у відносинах з Польщею ці суперечності найбільше загострилися. Тому частково відповідальність лежить на нашій стороні, тобто на зернотрейдерах та українському уряді, які зволікали з пошуком інших шляхів для експорту зерна та шукали легких прибутків, збуваючи зерно одразу на території Польщі, й обґрунтовуючи це тим, що це вже є територія Європейського Союзу.
Як би парадоксально це не прозвучало, проте частково відповідальність лежить і на ЄС, оскільки європейські інституції самоусунулися від проблеми. І попри сигнали від польського уряду та урядів інших країн про те, що має бути втручання Євросоюзу і його сприяння вивезенню українського зерна за межі ЄС, Європейська Комісія не долучилася до вирішення цього питання. І в результаті маємо торговельну суперечку, на яку ще й нині наклалися певні політичні моменти.
– Як вплине на українсько-польські відносини заява офіційної Варшави щодо Польщі-«рятівниці» та України-«потопельниці», яка викликала суспільний резонанс?
– Це була помилкова заява польського президента, тим більше, що це було зроблено на платформі ООН. Більш зваженою була заява міністра закордонних справ Польщі Збіґнєва Рау, але це вже була польська реакція на українську реакцію щодо слів Анджея Дуди. На жаль, потрібно визнати, що польська сторона пішла на те, аби суто торговельний конфлікт використати і в політичних цілях. Проте, якби наш уряд належно комунікував із поляками і відгукнувся на заклики організувати вчасно вивезення зерна, то, можливо, цієї ескалації вдалося б уникнути. Нині маємо політичну ескалацію, недружню риторику з обидвох сторін. Цілком правильною є реакція українського суспільства, бо факт залишається фактом: Україна захищає Європу, у тому числі й Польщу, від російської агресії. Поляки це чудово розуміють. І недарма і прем’єр Польщі Матеуш Моравецький, і сам Анджей Дуда прямо говорили, що Україна справді воює за безпеку Польщі. Тому не варто було президентові Польщі забувати свої власні слова і факт, якого неможливо уникнути.
– Які наслідки може мати подання Україною до Світової організації торгівлі позову проти Польщі за односторонню заборону на ввезення аграрної продукції?
– Передовсім варто сказати, що такі суперечки тривають довго. І головне, що вони можуть бути врегульовані за домовленістю сторін. Тобто надалі все залежатиме як від політичної волі обох сторін, так і від здатності знайти компромісний і взаємовигідний варіант. Будемо сподіватися, що цей запал з обох сторін охолоне. І польський, і український уряди замість того, щоб займатися торговельними війнами, створять спільне підприємство з експорту і налагодження логістики задля вивезення і продажу українського збіжжя на ринках третіх країн. Це можуть бути країни Африки, Азії й, можливо, навіть Латинської Америки. Тобто взаємовигідне рішення досі можливе. Головне, щоб з обох сторін було втілено кроки, спрямовані на деескалацію цієї політичної напруженості і вирішення наших торговельних суперечностей по суті.
– Чи продовжить Польща постачання зброї Україні?
– Попри все, думаю, що всі розуміють: іншого виходу немає. Не думаю, що з нашого боку будуть ще якісь кроки, спрямовані на утискання польських інтересів. Схоже, що й поляки утримаються від подальшої ескалації та від використання інших дражливих тем, а вони є в наших відносинах. Всі розуміють, що це європейська війна і що лише за умови збереження польсько-українського союзу, поглиблення безпекового і військово-технічного співробітництва Польщі і України, є шанси перемогти росію.
– Як у ситуації, що склалася, все ж зберегти Україні партнерські відносини з Польщею – країною, яка для нас стратегічно важлива, зокрема щодо питань європейської та євроатлантичної інтеграції?
– У відносинах України і Польщі є багато питань, які потенційно можуть перерости у гострий політичний конфлікт. Думаю, що Україна найменше зацікавлена в тому, щоб її відносини з Польщею опустилися до того рівня, на якому перебувають її стосунки з Угорщиною. Думаю, що і Польща, яка з моменту повномасштабного вторгнення завдяки союзництву з Україною змогла наростити свій політичний вплив у європейському і євроатлантичному просторі, не зацікавлена в тому, щоб змарнувати цей політичний капітал, який вона здобула.
Очевидно, потрібно взаємовигідно вирішити торговельні суперечності, оскільки з них усе почалося. І для цього є можливості. З огляду на те, що цей конфлікт розрісся внаслідок непродуманої політичної риторики з обох сторін, польський і український лідери мають приватно зустрітися, провести тривалі переговори і залагодити ці питання. І головне – має з’явитися постійний механізм узгодження інтересів на міжурядовому експертному рівні, який включатиме кілька складових: консультації з політичних і безпекових питань, консультації з економічно-соціальних питань і блок гуманітарно-культурної співпраці та блок, присвячений історичному порозумінню.
Тобто, порядок денний нашого стратегічного партнерства з Польщею мають формувати експерти-урядовці, а не урядовці-політики чи депутати. Це єдиний спосіб на цей момент, щоб не тільки врегулювати суперечності, а й досягти домовленостей про те, щоб таких ситуацій не допускати в майбутньому.
