Після школи Віталій вивчав редактуру у Галицькому коледжі імені В’ячеслава Чорновола та Академії друкарства. Згодом працював репортером у тернопільській газеті «20 хвилин». Любив створювати гонзо-репортажі, які межували з перфомансом. Наприклад, Дерех плавав на надувному човні по калюжах на вулицях і подвір’ях Тернополя, влаштовував пікет під гідрометцентром, вимагаючи хорошої погоди або ж вибирався пожити у ромському таборі на околиці Тернополя. Все це заради правдивого та соковитого матеріалу.
Репортерство привело Віталію до експедиції у Східну Африку. Хлопець відвідав Танзанію, Кенію, острови Занзібар та Мадагаскар. Писав звідти репортажі про життя в африканських громадах.
У 2014 році брав участь у Революції гідності. 20 лютого під час боїв на Інститутській рятував людей. Після перемоги Революції добровольцем відправився у зону бойових дій на Донбасі. Служив у розвідці батальйону «Айдар». Брав участь в боях за Щастя та Металіст. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Після демобілізації у 2015 році, працював рятувальником у Муніципальній варті Івано-Франківська. Активно займався спортом та альпінізмом, продовжував розбудовувати пластунську спільноту.
З початком повномасштабного вторгнення брав участь в розвід рейдах в підконтрольні російській армії територіях Київщини та Житомирщини. Згодом очолив протитанкове відділення у 1-й окремій бригаді спеціального призначення імені Івана Богуна. Брав участь в боях на Луганщині. З самого ранку 28 травня 2022 року під час обстрілу позицій поблизу селища Луганське в Бахмутському районі. 8 липня 2023 року нагороджений званням Героя України посмертно.
Український інститут національної пам’яті спільно з коханою Дариною Веретюк змогли зберегти спогади Віталія Дереха. Відеоісторія у першому коментарі.
Також читайте про життя Віталія Дереха у великому матеріалі Цифрового архіву Майдану.
