– Добрий день! А де можна купити картоплі?
– Та який купити, йдіть он в городі викопайте скільки треба. Бо мені копати ніколи – робота, а ви йдіть і рвіть шо треба.
Залишили кошти.
– Ви оце шо поклали? А-ну, забирайте!
– Та ви шо, ми ж не бомжі якісь, в нас все є, тільки картоплі захотілося, а їхати на базар далеко.
– Заберіть! Щоб я з військових гроші брала! Нам коли ви тут їздите аж спокійніше. Наче ви нас охороняєте.
Трохи пізніше. На столі лежать макарони й згущонка.
– А це ще шо таке?
День другий.
– А можна кропу купить?
– Не можна!
– Чого?
– А ви що ото тоді на столі залишили?
– Та нам же хотілось якось віддячити!
– Не робіть так більше!
– Як не будете брать у нас, ми у вас нічого не будемо брать. Так і знайте! То давайте дружити!
День третій.
– А де можна молока купити?
– Та зараз сходжу до сусідки, принесу.
Дають сто гривень.
– Сусідко, дай молока хлопцям!
– Та он, тільки здоїла.
– Сто гривень тобі передали.
– Ти шо, а ну забери, щоб я на війні наживалася!
– Хлопці от молоко й ваші гроші. Сказала не візьме, на війні наживаться не хоче.
– Та що ж це робиться! Передайте їй тоді ось це.
– Та вона не візьме!
– Так і ми тоді не візьмемо.
Загалом поки 1:1.
Р.S. Якось не було їх довго. Ми аж переживать стали.
– Не бачили хлопців?
– Не бачили.
– Треба було телефон взятb. Чого було зразу не взятb…
Аж раптом – їдуть.
– Ну, слава Богу. Де були?
– Та, на завданні.
– Успішно?
– Та нормально.
– Курка яєць знесла, дати?
– Та давайте, може посмажемо з макаронами і салом…
Tatyana Dotsyak
