Восени 1800 року в таверну міста Ліворно увійшов нескладний худорлявий юнак зі скрипковим футляром у руках.
За одним із столиків грали у карти.
Молода людина приєдналася до гри.
Йому не щастило: гроші швидко танули, і невдовзі хлопець залишився без гроша. Тоді він поставив на кін скрипку, пояснивши, що вона досить дорога.
Гравці погодилися, і скрипка відразу була програна.
Молода людина просила повернути її хоча б на добу, посилаючись на вечірній концерт, але з нього тільки посміялися:
«Ти ж сам її на кон поставив! Ми тебе не змушували!
Тоді до невдалого гравця підійшов літній француз із-за сусіднього столика.
«Я простий купець з Парижа, – сказав він, але люблю музику і бував на ваших концертах.
Ви – синьйор Нікколо Паганіні.
Так от, скрипка ваша не з найкращих.
Не шкодуйте про неї.
Надвечір я дам вам іншу.
Її зробив нікому не відомий майстер Джузеппе Гварнері дель Джезу, але, можливо, її звук вам сподобається».
Звуком цієї скрипки сімнадцятирічний Паганіні був зачарований.
Був вражений його грою і паризький купець, ім’я якого зберегла історія.
Після концерту він відмовився прийняти скрипку назад, подарувавши її молодому генію.
“Не мені, скромному любителю, на ній грати”, – сказав він.
Ця скрипка Гварнері супроводжувала Паганіні все життя. Він називав її – “Cannone” (“Гармата”).
Таку назву інструменту Паганіні дав через дивовижну польотність, «дальнобійність» звуку.
Лише один раз, перед концертом у Парижі, вона «захворіла», і Паганіні відніс її скрипковому майстру Вільому. Той зумів вилікувати скрипку, і зворушений Паганіні обійняв його і вручив дорогоцінну скриньку. «У мене було дві такі скриньки, – пояснив він. – Одну я подарував лікареві, що зцілив моє тіло, другу дарую вам, що зцілив душу».
Надалі Паганіні мав величезну колекцію скрипок, які були створені справжніми майстрами своєї епохи – Гварнері, Страдіварі, Аматі.
Усі їх він заповів рідній Генуї.
Але саме Cannone була найулюбленішою.
Після смерті Майстра вона отримала назву “Вдова Паганіні”.
Адже він зустрів її у 17 років і не розлучався з нею аж до смерті.
Скрипка зберігається у спеціальній вітрині, в якій витримуються певні умови – за температури 20 градусів та вологості до 50%.
Але й сьогодні вона продовжує звучати. Щоправда, грати на ній судилося не кожному, а лише видатним музикантам, переможцям міжнародних музичних конкурсів.
Один раз на місяць спеціально призначений куратор виймає скрипку з вітрини та грає твори Нікколо Паганіні.
Іноді скрипку у броньованому автомобілі з посиленою охороною привозять для виступів до інших міст і навіть країн.
У травні 1999 року звучання скрипки могли почути в оперному театрі в Києві, як пишуть, муніципалітету Генуї було сплачено заставу чотири мільйони доларів.
Скрипка оточена різними чутками та містичними історіями не менше, ніж особистість її власника.
Мало хто зі скрипалів світу грав на ній більше одного разу.
Alla Olkhovska
