Йоган Пінзель – галицький скульптор, що створив історію

В народі Йоган Пінзель відомий як “український Мікеланджело”, він став найбільш загадковою постаттю європейського мистецтва. Достеменний рік його народження і смерті не відомий і досі, проте його скульптури живуть на вулицях українських міст і тішать туристів своєю колоритністю та химерними формами. Свій єдиний ймовірний автопортрет митець залишив на скульптурі під назвою “Алегорія мужності”, що була створена його рукою та знаходиться у храмі Покрови на Тернопільщині.

Йоган Пінзель став зачинателем Львівської школи скульпторів. Його витвори мистецтва красуються на соборі святого Юра, Домініканському костелі та на площі Ринок. Щодня йдучи на роботу, за покупками чи по справах, львів’яни можуть насолоджуватися архітектурним розмаїттям міста, та інколи недостатньо просто розглядати красу – потрібно знати її історію.

Дата народження Пінзеля, як і його походження, точно невідомі. Проте прийнято вважати, що приблизний рік народження митця – це 1707 або ж 1720 рік у місті Бучач, що на Тернопільщині. До слова, перша документальна згадка про Пінзеля у Бучачі з’явилася 13 травня 1751 року, коли він одружився з удовою Маріанною-Єлизаветою Кейт, а пізніше став батьком двох синів. За версією польського вченого, скульптор міг походити з Чехії, на що вказувала схожість його витворів мистецтва з творами вихідців празької школи (є версія, що Пінзель шпіон однієї з країн Європи, якого направили перебувати поруч з найбагатшою людиною того часу – Миколою Потоцьким. Цьому факту є підтвердження непряме – як тільки Потоцький помер – пінзель щез- ред).

Відомостей про те, де навчався Пінзель, немає. В 1740 році він прибув до Польщі. За однією з версій – за запрошенням Бернарда Меретина, який на той час був відомим архітектором. За іншими даними, Пінзель в 1740 році опиняється при дворі магната М. В. Потоцького, який і став його головним замовником. Протягом наступних років скульптор працює в парі з Меретином на Львівщині, Івано-Франківщині та Тернопільщині.

Потрібно зауважити, що зник Пінзель з теренів України так само ж загадково, як і з’явився. Подейкують, що дружина Йогана після його смерті одружилася втретє на челядникові Пінзеля, який і успадкував майстерню скульптора.

В 1761 році Потоцький виділив чималеньку суму та зобов’язав Пінзеля виконати скульптурні роботи у Домініканському костелі. На жаль, до наших днів всі вони не збереглися. Проте, навіть сьогодні кожен охочий може побачити фігури святих Миколая, Йосифа, Августина, та Домініка, а також статую Матері Божої з дитятком за великим вівтарем.

Біля 1761 року Пінзель завершив оздоблювальні роботи Собору святого Юра, на якому можна побачити скульптуру “Юрія Змієборця” і статуї покровителів родини Шептицьких.

Також найбільш впізнаваними роботами майстра називають скульптури: “Самсон роздирає пащу лева”, “Жертвоприношення Авраама”, “Добрий пастир”, сцена “Розп’яття” та інші, серед яких чимало пам’яток майстер залишив у Бучі, де жив з дружиною та синами. Зокрема, саме у Бучачі митець виконував оздоблювальні роботи для міської Ратуші.

Чимало робіт скульптора в період СРСР були знищені тодішньою владою, а сьогодні частина його культурної спадщини знаходиться не в найкращому стані та потребує реставрації. На свої роботах Пінзель не залишив жодного підпису, монограми чи дати створення скульптури.

Посольство України у Франції 21 листопада 2012 року офіційно заявило, що у паризькому музеї Лувр відкрилася виставка скульптора доби барокко Йогана Пінзеля. На ній було представлено 27 робіт знаменитого митця. На виставці мала бути і 28 статуя, але останню скульптуру Святого Онуфрія, яка знаходиться в селі Рукомиші, селяни відмовились віддавати. Не допомогло навіть звернення тодішнього міністра культури Михайла Кулиняка. Саме ця скульптура Пінзеля виконана з каменю, а не зі звичного для скульптора дерева. Її ж і вважають однією з останніх робіт митця.

Протягом трьох місяців шедеври мистецтва побачили більше мільйона відвідувачів. Потрібно зауважити, що запрошення до Лувру стало своєрідним спасінням для скульптур – більшість із них знаходилась у не найкращому стані. Тож до виставки скульптури реставрували.

На жаль, до цієї великої події не дожив Борис Возницький – відомий український мистецтвознавець та директор Львівської галереї мистецтв. Саме він досліджував творчість та життя таємничого скульптора. В одному з архівних інтерв’ю Возницький згадує, що 13 дерев’яних скульптур Пінзеля за часів радянської влади просто порізали на дрова.

Не так давно на Тернопільщині, у селі Рукомиші, біля монастиря знайшли маленьку скульптуру Святого Йоакима авторства Пінзеля. Працьовиті господині не впізнали витвір мистецтва, тож кожного року старанно “освіжали” його вапном перед церковними святами. В результаті скульптура збільшилась в об’ємі на 4 сантиметри, та її вдалося врятувати реставраторам. У 2012 році Святий Йоаким став частиною виставки в Луврі.

Після смерті Пінзеля його дружина вивезла з собою частину робіт покійного чоловіка. Це були невеликі статуї, які Йоган Пінзель створював як ескізи до великих скульптур. 1999 року в Німеччині на мистецькому ярмарку віднайшли більшість вивезених робіт Пінзеля, крім фігури Святого Йосипа.

З допомогою інструментів віртуальної реальності майстри якомога точніше відтворили зображення фігури у 3D-форматі. Статуя Святого Йосипа була виконана з липового дерева та, на жаль, було втрачено багато елементів. Зокрема, у скульптурі відсутнє обличчя, руки, металева лілія та фрагменти мантії.

В Україні знаходиться левова частка скульптур Пінзеля, більшу частину з них можна побачити у Львівській галереї мистецтв, у Музеї Пінзеля та Олеському замку, також експонати є в Івано-Франківську, Тернополі та Коломиї. Закордоном роботи майстра можна знайти у Польщі та Німеччині.

12 листопада 2020 року у львівському музеї Пінзеля в рамках проекту Pinsel.AR відбулася презентація виставки “Пінзель. Тактильна експозиція” для незрячих і слабозорих людей. Проект Pinsel.AR здійснюється за підтримки Українського культурного фонду. Метою проекту є популяризація спадщини галицького скульптора за допомогою інструментів доповненої реальності, адже так ми маємо змогу побачити те, що не вдалося зберегти часу та вдалося відновити великою наснагою.

Тетяна Семаковська