На фото — президент Ліндон Джонсон та його міністр оборони Роберт Макнамара. 1968 рік.
В’єтнамська війна — одна з найбільш переламних подій, яка мала величезний вплив на внутрішню політику США.
Макнамара наприкінці 50-х років був найуспішнішим топ-менеджером Форда, випускником Гарвардської бізнес-школи та взірцем успіху в США. Так, таким собі Маском тільки 60 років тому. Його приходу на посаду міністра оборони тоді багато хто радів і покладав великі надії. Він починав працювати з Кеннеді і залишився на посаді при Джонсоні.
Через кілька років це усе обернулося трагедією і для В’єтнаму, і для краіни, і для Макнамари з Джонсоном.
Макнамара вирішив застосувати бізнес-підходи до військової справи. І думав, що якщо він буде надсилати більше зброї та військових до В’єтнаму, рано чи пізно це змусить їх поступитися. Але виходило навпаки.
Чим більше надсилалося зброї, тим відчайдушнішим був спротив. Америка несла великі втрати, а коли журналісти почали розкривати інформацію про це американському суспільству, це боляче вдарило по владі. Призвело до масштабних акцій протесту та розколу суспільства.
У документальному фільмі «Туман війни», який отримав свого часу Оскар, Макнамара серед іншого згадує свою розмову із міністром іноземних справ В’єтнаму через 20 років після закінчення війни.
«Пане Макнамара, ви, мабуть, ніколи не читали книг з історії. Якби ви читали, ви б знали, що ми не були пішаками китайців чи росіян. Макнамара, ви цього не знали? Хіба ви не розумієте що ми воювали з китайцями протягом 1000 років? Ми боролися за нашу незалежність. І ми б билися до останньої людини. І ми були рішуче налаштовані зробити це. І жодні бомбардування, ніякий тиск США ніколи б не зупинили нас».
І ось про це — найголовніше —нинішня адміністрація Трампа сьогодні забуває.
І не тільки в контексті війни з Україною. В контексті решти питань. Бо що таке бізнес-підхід? Це завжди про спрощення, бо мета майже завжди одна — зменшити собівартість, збільшити маржу, масштабувати рішення. Але це не працює в державному управлінні, тим більше у військовій справі. Спрощення приводить до того, що не враховується купа факторів.
І прямо зараз адміністрація Трампа своєю політикою, бажанням принизити Зеленського через особисті причини, через те, що росіяни дійсно не хочуть сідати з ним за стіл перемовин в жодному разі ( це предмет окремої дискусії, як і те, чому ми зараз опинилися в цій точці), забувають та не враховують найголовніше — український народ, який вже заплатив дуже високу ціну за можливість існування своєі країни.
Заплатив не за Байдена чи за Зеленського.
Заплатив за свою землю, свою родину, свій дім. Цінності, які мали би бути зрозумілими Республіканській партії. І я знаю, що і досі зрозумілі хоч невеликій її частині, яка зараз намагається вплинути на Трампа та його оточення.
Не враховує оточення Трампа і те, що, принижуючи своїх європейських партнерів, вони просто зараз штовхають їх в обійми Китаю.
Всі ці рішення неодмінно призведуть до наслідків, які через якийсь час відчує на собі і Україна, і Європа, і, звісно, Америка.
Основний принцип російської пропаганди створювати альтернативну реальність, де можна на біле казати чорне, а поруч з Каддафі ставити Зеленського, а не путіна
