Переосмислення комуністичної спадщини розпочалося ще задовго до Революції Гідності, проте саме 10 років тому — після ухвалення 9 квітня 2015 р. Закону України № 317-VIII «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режимів та заборону пропаганди їхньої символіки» — почався системний процес реформи декомунізації.
Процес декомунізації — це не лише перейменування вулиць чи знесення памʼятників. Це ширший поступ деколонізації українського простору, повернення собі власної історії. І цей процес триває досі. Ми запитали в членкині Ради Коаліції РПР та правління Центру досліджень визвольного руху Ярини Ясиневич, які ключові виклики стоять перед процесом декомунізації сьогодні.
Перш за все, варто згадати що у комплексі передбачала реформа політики національної пам’яті, зокрема такі ключові елементи як:
- вільний доступ до архівів тоталітарних спецслужб, а отже доступ до фактів про наше минуле,
- заборона тоталітарної пропаганди та публічного використання символіки,
- повна реабілітація жертв репресій та вшанування борців за незалежність,
- зміна підходів у пам’яті, з фокусом на людину,
- повернення/включення до національного наративу забутих чи заборонених сторінок історії, подій та осіб,
- творення нового цілісного календаря державних свят та пам’ятних днів,
- меморіалізація героїчної боротьби українського народу за незалежність, в тому числі творення Національного пантеону героїв та Національного військового меморіального кладовища,
- створення рішень для вшанування в громадах,
- загальнонаціональний, локальний та поколіннєвий діалоги про минуле та цінності свободи,
- творення суспільного імунітету проти порушень прав людини,
- збереження пам’яті та артефактів минулого,
- сприяння історичним дослідженням та популяризація української оптики щодо подій минулого,
- позбавлення нав’язаних пропагандою кліше,
- декомунізація як перший етап деколонізації.
Через 11 років після початку реформи, 10 років після прийняття парламентом пакету декомунізаційних законів, на 12 рік війни за незалежність, багато із запланованого було втілено.
Ключовими викликами на сьогодні залишаються необхідність завершення реформи доступу до архівів, а саме — фізичне переміщення архівних документів, що на сьогодні є у віданні спецслужб до цивільного відомства. Це не тільки забезпечить сталість вільного доступу до цих матеріалів, а й позбавить українські демократичні спеціальні служби та правоохоронні органи невластивих їм функцій збереження документів та потенційного контролю над історичною інформацією.
Сьогодні ж нам необхідний рамковий закон, який закладе стійкі основи державної політики національної пам’яті, де було б зафіксовані ключові цілі такої політики, розповідають повноважень між органами влади та зафіксовано готовність держави забезпечити цю політику необхідними ресурсами.
До того ж у парламенті досі не ухвалено низку постанов підготовлених із УІНП про перейменування міст та сіл в рамках деколонізації — закон про це прийнято ще у 2023 році.
Досі не прийнятий рамковий закон про календар державних свят та пам’ятних днів, хоча політика їх визначення переважно структурована. Втім закон створить стійку рамку, відтак посприяє сталості та логічному доповненню Державного календаря свят, а відтак визначення ключових для демократичної країни подій, які слід вшановувати на загальнонаціональному рівні.
Почалося творення Національного військового меморіального кладовища, втім у кулуарний спосіб без належного громадянського діалогу визначені ключові рішення щодо його вигляду та розміщення. Викликом залишається створити справді достойний у візуальному, естетичному та етичному рішеннях об’єкт пам’яті про героїв для нас та наступних поколінь.
Наостанок, творення Національного пантеону героїв фактично призупинено, не через обставини повномасштабного вторгнення, а досі через небажання низки урядових чинників до відвертого діалогу про вшанування постатей минулого, особливо тих щодо кого досі міцні впливи росагітпропу.
Отже, бачимо, що процес декомунізації-деколонізації ще триває. Коаліція РПР, зокрема експерти Центру досліджень визвольного руху, працюють над тим, аби реформа не збавляла свої темпи. Адже від цих рішень чи не найбільше залежить збереження української ідентичності в межах самої України, особливо в умовах повномасштабної агресії Росії.
