Виявлено прісноводну рибу, яка живе понад століття і, схоже, майже не піддається процесам старіння, характерним для більшості хребетних. Мова йде про буфало великоротого (Ictiobus cyprinellus), представника родини чукучанових (Catostomidae), особини якого можуть досягати віку понад 120 років, при цьому зберігаючи відмінні фізіологічні показники. Про це повідомляє еволюційний біолог із Ратгерського університету Скотт Треверс у своїй колонці для Forbes.
Ця велика риба, яка зустрічається в озерах і річках Північної Америки, встановила вражаючий рекорд довголіття – найстаріша зафіксована особина прожила 127 років. Однак, що більш дивовижно, з віком ці риби, схоже, не слабшають, а навпаки – покращують свої фізіологічні показники.
“Замість очікуваного погіршення біологічних систем, дослідники побачили те, що більше схоже на вдосконалення,” – зазначається у дослідженні, опублікованому в Scientific Reports у квітні 2021 року. Науковці відстежували особини віком від 2 до 99 років і не виявили жодних ознак фізіологічного спаду у кількох ключових системах організму.
Буфало великоротий – це масивна риба-фільтратор, яка може виростати до 120 см у довжину та важити до 36 кг. На відміну від більшості прісноводних риб, цей вид має рот, спрямований уперед, і пристосований для фільтрації планктону, а не полювання на здобич.
Особливо цікавою є стратегія розмноження цих риб. У деяких популяціях між успішними поколіннями можуть проходити цілі десятиліття. Наприклад, у системі річки Кваппель у Канаді дослідники виявили, що більшість особин народилася до середини XX століття. З 52 особин, що спостерігалися між 2018 та 2021 роками, лише одна вилупилася після 1997 року.
Ще більш вражаючу картину показало дослідження у Національному заповіднику дикої природи “Райс-Лейк” у Міннесоті. Вересневе дослідження 2024 року, опубліковане у Scientific Reports, виявило, що 99,7% буфало великоротих у цій популяції були старшими за 50 років – багатьом було за 80-90, а деяким понад 100 років.
Така незвична вікова структура пояснюється тим, що молоді риби майже не доживають до дорослого віку вже понад півстоліття. Ймовірними причинами цього явища вважають високий тиск хижаків від інвазивних видів, погано керовані рівні води та несприятливі температури.
Буфало великоротий потребує дуже специфічних умов для успішного нересту, включаючи нещодавно затоплені зарослі ділянки води та вузький температурний діапазон між 15,5 та 18,3°C. Якщо будь-який із цих факторів не відповідає вимогам, яйця не вилуплюються або личинки швидко стають здобиччю хижаків.
Для подолання цих тривалих періодів несприятливих умов буфало великоротий виробив надзвичайну адаптацію – просто пережити погані роки. Завдяки тривалості життя понад століття, вони збільшують свої шанси зрештою потрапити у той рідкісний період, коли умови вирівняються, і нове покоління зможе закріпитися.
Дослідження також показало, що старші риби мали нижчі рівні стресу, який вимірювався за допомогою поширеного маркера крові (співвідношення нейтрофілів до лімфоцитів), та демонстрували сильнішу імунну функцію. Навіть довжина теломер, захисних “ковпачків” хромосом, які є індикатором старіння в інших видів, залишалася стабільною з часом, якщо особини не перебували у стресі.
Така особливість ставить буфало великоротого в рідкісну категорію хребетних, які можуть переживати те, що вчені називають “незначним старінням” – по суті, старіння без звичайного погіршення фізіологічних функцій.
