Емоційна історія про «забутого» військовослужбовця — яскравий приклад шкідливого впливу жалісливих картинок, згенерованих ШІ. Вони знижують чутливість до реальних подій, розмивають межу між правдою і брехнею. Під їхнім впливом люди ставлять під сумнів правдиві події (як от ця).***
Шановні мешканців Чернівців і гості міста! Якщо ви свідок цієї історії, бачили все на власні очі, можливо навіть знаєте людину на фото, розкажіть нам про це в коментарях (зберігаючи анонімність військового).***
У соцмережах масово поширюють емоційний допис, ілюстрований світлиною військового, що лежить на землі біля автобусної зупинки. З рюкзаком на плечах, в однострої. Поверх світлини написано слово «байдужість».
Його авторка Лілія Ластовиченко розповідає, що він так пролежав близько 40 хвилин. За цей час до нього так ніхто і не підійшов, не викликав швидку, навіть не нахилився.
«Я підійшла. Від нього не було чутно алкоголем. Поруч — пляшка води, фрукти, сигарети. Очевидно, повертався з фронту або в відпустці. Просто хотів доїхати додому. І він не просто спав. Він не реагував навіть тоді, коли я облила його водою. Ні здригу. Ні звуку. Просто нерухомий. І всі дивились. І стояли. І далі чекали свій автобус. Я викликала поліцію. Вони приїхали швидко, викликали швидку. Його забрали», — пише вона*.За кілька днів цьому допису поставили понад 2,6 тисяч вподобайок, прокоментувало близько 560 людей, ще 26 тисяч поширили допис!
Реакції на розповідь Лілії неоднозначні.
Більшість читачів дякують авторці за небайдужість і співчувають військовому (тут і далі наводимо коментарі майже в оригіналі):
«Дякую вам за небайдужість, побільше б таких людей як ви», — пише Діана Івашкович. «Дякую Вам – я одна з небайдужих..і мені, як і вам дуже болить реальність, але.. це закон діалектики..», — вважає Таша Микицей. «Дай Боже сили і здоров’я тобі наш захисник і переможець нашої Украіни», — бажає Анатолій Шавло. Інші навпаки — кпинять Лілію Ластовиченко, мовляв, замість того, щоб допомогти, вона байдуже простояла біля військового 40 хвилин: «Автор цього тетсту 40 хвилин стояла і дивилася, чи хтось підійде, а коли в неї терплячка вийшла, лиш тоді викликала поліцію. Але 40 хвилин мовчки спостерігала як чергову серію дибільного серіалу, замісь того, щоб відразу підійти чи піцікавитися інших, що з людиною. То чим вона краща за інших???», — обурюється Ігор Гринишин. Деякі взагалі ставлять під сумнів історію і звинувачують Лілію в брехні: «Не дякуйте, це зробив штучний інтелект, все є на цьому фото, і військовий і швидка і поліція, а чому не видно лікарів, поліціянтів, а я вам скажу, як замовили в штучного інтелекту так він і зробив», — упевнений Григорий Григорович. «Я не вірю. Бути цього не може», — сумнівається Орест Ірза «Це фейк. Щоб розпалити важку суперечку», — вважає Ірина Мороз. «Де це сталося? На якій вулиці, в який час?» — питає Ulyana Chuba. «Добрый день,а Вы случайно не знаете его имя или фамилию?» — цікавиться Наталія Будко. «По той бік новин, ваш випадок, усі ознаки фейку», — тегнули Сову в коментарях.
У відповідь на всі ці реакції Лілія зізнається, що не очікувала, що отримає стільки негативу. Що замість підтримки з’являться сумніви, звинувачення і навіть підозри у фейку. «Я чесна людина. Якщо комусь від цього полегшає, що ви підтвердити цю інформацію. То нехай. Головна ціль даної публікації, було , щоб люди не боялись і допомагали і не були байдужими. Все. Іншого підтексту не було», — розповіла нам пані Лілія.Фактів і доказів, які вона надала нам у приватній розмові, цілком достатньо, щоб ми впевнено підтвердили правдивість її історії:
незаблюрені фотографії з місця подій, на яких чітко видно номер автівки швидкої допомоги; скриншот екрана мобільного з екстреним дзвінком у поліцію — 8 липня о 19:53; адреса, де все сталося: місто Чернівці, вулиця Головна, неподалік автостанції (лавочка поруч із автобусною зупинкою, біля крамниці); вона має прозору сторінку, з якої зрозуміло, що вона дійсно живе в Чернівцях, працює в благодійному фонді «Право на захист», раніше працювала в Службі у справах дітей Чернівецької обласної державної адміністрації; крім того у неї на сторінці багато особистих фотографій, серед іншого з серйозних заходів, на яких вона була в якості спікерки, а також поруч із людьми обліковки яких легко верифікуються; вона надала скрини повідомлень від інших свідків події, які побачили її допис і дякують в особистих повідомленнях за небайдужість; на звинувачення про те, що вона 40 хвилин стояла і дивилася, чи хтось підійде до військового, Лілія пояснила, що вона не чекала, а майже одразу викликала поліцію. Про час їй розповідала продавчиня крамниці, що розташована поруч із цією зупинкою. Ми не віримо на слово, але у нас немає причин ставити під сумнів свідчення Лілії Ластовиченко. В сукупності вони майже напевно доводять, що ця історія сталася насправді. Проте ми таки надіслали запит в поліцію, щойно (якщо) отримаємо відповідь, опублікуємо її під цим дописом. Також ми майже впевнені, що серед наших читачів знайдуться люди, які знають ще більше про цей випадок. І очікуємо, що ви поділитеся з нами подробицями.
Ця емоційна історія про «забутого» військовослужбовця, а особливо реакція українців на неї, яскраво показує шкідливий вплив жалісливих картинок (також часто з військовими), які в промислових масштабах генерують за допомогою ШІ зловмисники. Вони знижують чутливість до реальних подій, розмивають межу між правдою і брехнею.
