– Ця поліція, вона нас тут захищає?
– Схоже, що ні, принаймні, не сьогодні.
Таку розмову я вчора мусила мати зі своєю донькою.
Я, на правду, багато років з часів Майдану, з часів реформи Національної поліції, мала дуже багато віри в трансформацію цієї інституції, мала велике захоплення і велику довіру, яку вчора, на жаль, втратила. 
Ви знаєте, що вчора я пішла на мирне зібрання, як і інші люди в інших містах, стосовно прийнятого закону #12414, який скасовує незалежність антикорупційних органів в Україні, що фактично позбавляє нас як євроінтеграційного шляху, так і шансу на міжнародну допомогу, а натомість розв’язує руки тим, хто хотів би безкарно покрити вже зроблені та робити нові корупційні злочини, на жаль. Отже, що було вчора? 
Ті, хто доєдналися до цієї мирної протестної акції, питали мене, коли почався сьогоднішній мітинг тут і хто прийшов в самого початку.
Кажу, знаєте, хто прийшов найперший – поліція.
Це було так- я, посеред всіх робочих справ, пробувала слідкувати за новинами, і як і ми всі, офігівала з них. 
І, звісно, коли почула, що ми все ж виходимо всі на вулиці, розуміючи, що я не в Києві, основна маса все ж буде в Києві біля театру Франка, мала розуміння, що потрібно виходити в своєму місті, бо як інакше дати зрозуміти, що нам не вийде насцяти в очі.
І, насправді, станом на вчора, ще була яка-не-яка надія на те, що президент заветує закон.
Але станом на сьогодні, очевидно, йдеться про те, що ми не дамо сцяти нам в очі і робити вигляд, що це божа роса. 
Тож, яка була хронологія вчора? Я вирвалася з робочих задач близько 7:10, написала своїм друзям з Києва, чи вони йдуть- вони вже прямували до театру Франка.
Я пошукала по Фейсбуку, по групам, як-то СтопХам, Буковина, Активний бульвар, Типові Чернівці, тощо- пробувала знайти якусь інформацію про те, що люди десь збираються на мирне прохання не підписувати цей закон. Але не побачила, і разом з тим, будучи в поспіху, прийняла рішення на своїй особистій сторінці написати, типу, “а де всі збираються в Чернівцях? І якщо ніде, то пішли на Центральну площу на восьму вечора”. Залишалось близько 40 хвилин до цієї зустрічі. 
Я дуже спішила, написала це в сподіванні, що, можливо, хтось із друзів все ж мені напише, де всі збираються, або підтвердить, що всі вже там, або якось так.
Ну, і в цей час побігла для того, щоб забрати з собою дітей.
І також взяла з собою собаку, бо, власне, треба було би йти її вигулювати в цей час, але одночасно треба було йти на мітинг. Собака, хто знає Умусю, дуже соціалізована і дружелюбна, любить людей. 
Тому, власне, взяла з собою дітей і собаку і побігла з ними швиденько на Центральну площу.
А там мене вже чекали- стояла група поліції, десь від п’яти до десяти людей, правда їх була група, я не рахувала по головах, але пройшла повз них, сказала «Добрий вечір», і пройшла далі, з собакою, з дітьми, стала на середині площі, і просто ми стояли, чекаючи інших людей, але не пройшло буквально хвилини, як поліція попрямувала до мене.
Вони, ще коли я підходила до площі, одразу звернули увагу на прапор в мене на плечах, і один іншому показав, хитнув головою в мій бік, мовляв «це вона», вони дивилися в Фейсбук, звірялися. 
Підійшли і кажуть:
– Ви збираєте тут масову акцію?
– Та ми просто зустрічаємося тут з людьми, я думала, що всі вже тут, але їх тут нема
– А ви знаєте, що зараз військовий стан, і це заборонено? Ви не можете тут збиратися, ми притягнемо вас до відповідальності.
Попросили показати документи, і мені показали свої.
І якщо ще у хлопців по формі, тон був такий досить спокійний, офіційний, то поряд з ними був чоловік не по формі, але який також показав свою ксиву, і от його тон комунікації був, відверто скажу, тиснучий, залякуючий, це знаєте, коли тобі в очі заглядають, нахилившись, тихим голосом говорять, такий дуже кегебістський вайб, типу, “що ви тут робите? а це заборонено”, “а це ваші діти? а скільки їм років?”, ” а де ваш чоловік? на війні? а де служить?”, “а де ви працюєте?”, “а чому ви прийшли? хто вам радив сюди прийти? звідки ви сама приїхали, чи ви місцева?” 
Ще раз і ще раз мене просили просто тихо піти з площі, і тоді мені нічого не буде, а якщо не піду- то притягнуть до відповідаьності.
І ще і ще казали, що ви, по-перше, не маєте права збирати масову акцію без попередньої довгої процедури надсилання запиту на обласну військову адміністрацію, зачекати погодження дня і часу і тоді провести, може завтра, може через декілька днів. 
Потім почали говорити про те, що собака без намордника не може перебувати на площі, бо це громадське місце. Та і взагалі такого розміру собака не може тут бути.
Я з нею і на тренінгах була, в поїздках, в купі місць, в кафе, на вулицях, але аж тут поліція вирішила, що заборонено бути собаці там. 
Трохи посперечавшись про це, я все ж відправила доньку пошукати в центрі міста зоомагазин, щоб взяти намордник на місці, але так як це було вже восьма вечора, то ясно їй не вдалося, тож я їй порадила з собакою погуляти в бік дому.
Але поліція не переставала переконувати мене, що потрібно звідти піти, це відчувалось, як словесний пресинг.
Виглядала ця ситуація так, що я стою посередині площі, навколо мене стоїть група поліцейських, дехто в формі, дехто не по формі, і щось зі мною говорять. І це насправді привертало набагато більше уваги, ніж просто сам факт стояння. А також ми з дітьми, до речі, принесли паперові листки паперу, просто листки паперу, і вони питали, це у вас плакати, покажіть, що на них намальовано. 
Далі той чоловік, який не по формі, і найнеприємніше комунікував дуже з тиском, запросив мене пройти з ним в машину- дати пояснення щодо того, навіщо я збираю це зібрання.
Тому що “оголошення на особистій сторінці на Фейсбуці, це вже є заклик до масових зібрань, і це не є законним на час військового стану, якщо це не погоджено з обласною військовою адміністрацією. ”
Але це звучить не надто логічним, коли ти виступаєш проти абсолютно диких дій влади, питати дозволу, чи можна вийти з протестом проти цього.
Але я в цей момент, мені, направду, було дуже дискомфортна ця комунікація. Дитина, яка залишилась зі мною, не та, яка пішла відводити собаку, запитала мене: “мама, а нас що, забере поліція? Кажу, та не мала би”. Але до кінця сама не була певна.
Написала чоловіку.
Набрала свого друга, який був якраз в Києві на протесті, кажу, слухай, що робити? Мене просять пройти написати якісь пояснення.
Він каже: “Та шли їх нахєр, та і все”.
Каже:
– Все, що ти маєш- проінформувати поліцію. Ось перед тобою поліція, ти їм сказала, що це мирне зібрання?
– Так сказала, все, цього достатньо. Нехай ідуть судяться, що завгодно, визнають це неправомірним зібранням, тощо, тощо.
Але разом з тим, розумієте, коли збирається великий натовп, воно дещо безпечніше відчувається, ніж коли стоїть там троє-четверо людей, а їх всіляко фотографують, знімають на відео, ще фотографують, ще знімають на відео, дивляться фейсбук сторінки. Тому, якщо виходити, то всім разом))
До речі, товаришу майор, якщо ти дочитав до цього місця, то я бачила, що ви попідписувались на мене один, другий, третій. Можливо, хтось без підписки читає мене.
То моє персональне вам послання- поліція має бути з народом, а не проти народу.
Далі зібралось більше людей, також доєднався майже одразу Семен- хлопець з місцевої гарної громадської організації, який написав все ж таки ту заяву на проведення масової акції, пішов в діалог з поліцією.
І ви знаєте, правда, що поліція комфортніше комунікує з чоловіками їхнього зросту і комплекції, ніж з жінками з дітьми. Це правда, дуже відчувалося.
Далі нас весь вечір фотографували, знімали кожного всякої, так і сяк.
Після всього ще декілька слів переговорила з кимось з верхньорівневого керівництва місцевої поліції.
Він був не по формі, не представлявся, але так як поряд зі мною був хлопець, який працює в центрі міста в одному з закладів харчування, то він впізнав: “Каже, о, а це їхній головний. Він в нас часто буває.”
І от він найкраще комунікував вже не як гебіст якийсь, а, власне, як відкрита така комунікація цивілізованої людини. 
Щоправда, пробував віджартовуватись, що просто вони хвилювалися за порядок під час проведення акції і жодним чином не пробували їй перешкодити.
Але знаєте, коли стоїш одна на площі і тебе оточила і задає питання група поліціонерів, і пропонують пройти в машину разом написати пояснення, то воно відчувається саме як тиск, не як щось інше. 
І, чесно, вчора в мене був світоглядний злам.
Я правда звикла, що після Майдану поліція завжди була все ж ближче до захисту., до відчуттяя безпеки і підтримки. 
Ясно, що не всі, що є окремі люди в кожній професії, які не окей.
Але вчора поліція сильно змінилася в моєму сприйнятті.
Я, направду, їх почала остерігатися. (вас, так, товаришу майор, якщо до сюди читаєте)
Вчора, на жаль, я відчула небезпеку від них. 
Це так не має бути, коли спочатку Верховна Рада швиденько ухвалює закон про ліквідацію антикорупційних органів, а потім пробуєш вийти на площу, сказати, що це не ок, і до тебе підходить група поліції, починає тобі розказувати так, щоб тобі не хотілося виходити на мітинги. 
ЛЮДИ НЕ ПОВИННІ ВІДЧУВАТИ ТИСК ЧИ СТРАХ ЧЕРЕЗ СВОЮ ГРОМАДЯНСЬКУ ПОЗИЦІЮ.
“Ну, ми ж вас тут не б’ємо”,- кажуть мені.
А я така: “Ну так, бо ще рано, ще треба постояти пару тижнів, тільки потім розгін молоді має бути, правильно? Такий у нас історичний досвід?” 
Ух, як не хочеться, щоб мої діти знову мусили йти на площі своїх міст, але нічого не зробиш, сьогодні знову будемо там. Бо хочемо жити в Європейській Україні, та і взагалі в Україні, а не під росією в таможенам саюзє. 
Минулий раз я їх на собі носила в слінгу, а на цей вони вже йдуть своїми ногами і розуміють, що відбувається повний булшит. 
Але все ще вірять, що можуть цьому зарадити.
В Україні розпочались зйомки пригодницької комедії “Виговський”
