Прообразом Паніковського у “Золотому теляті” була реальна кримінальна історія в Одесі

— Їдьте до Києва і спитайте там, що робив Паніковський до революції. Обов’язково спитайте!
— Чого ви чіпляєтесь? — похмуро сказав Балаганов.
— Ні, ви запитайте! — вимагав Паніковський. — Поїдьте і запитайте! І вам скажуть, що до революції Паніковський був сліпим.
Одним із центральних персонажів роману “Золоте теля” є дрібний шахрай Михайло Самуельович Паніковський.
Це чи не єдиний персонаж книги, виведений без будь-якого співчуття з боку авторів.
Він безглуздий, галасливий, краде гусей, прикидається сліпим і намагається обдурити своїх “колег”.
Навіть смерть Паніковського подана комічно, без найменшого відтінку трагізму. Це не випадково. Річ у тім, що у Паніковського був реальний прототип, якого що Ільф, що Петров щиро терпіти не могли.
Нагадаємо, що знамениті фейлетоністи народилися і виросли в Одесі – свого роду кримінальній столиці.
Особливу роль у кримінальному світі портового міста відігравали польські банди. А найбільшим, найвідомішим було угруповання, очолюване Мікаліною Ковською. Так-так, ви вже все зрозуміли. Пані Ковська, гроза Одеси.
Нальотчики пані Ковської гордо називали себе на польський манер “корсажі” (korsarze, тобто “корсари”).
“Корсажі” були відомі своєю лихою поведінкою і, як сказали б зараз, “відмороженістю”. За двадцять років існування банди польські грабіжники скоїли понад три сотні пограбувань: вони обчищали поштові склади, банки, страхові товариства, не боялися нападати на інкасаторів, а одного разу навіть зуміли захопити частину скарбниці Чорноморського флоту, фактично взявши на абордаж есмінець “Чесний”.
Цікава деталь – батько Мікаліни, Войцех Ковський, який помер, коли майбутній грабіжниці ще не виповнилося й дванадцяти років, служив лейтенантом на Чорноморському флоті.
Як будь-які злочинці, гангстери Ковської активно використовували сленг і таємну мову. Мету майбутнього пограбування вони називали gęś (“гусак”), а сам процес – oskubane gęsi (“обскубати гусака”). Успішно звільнивши банківське сховище або поштовий вагон від матеріальних цінностей, “корсажі” залишали на місці візитну картку – живого гусака з начепленою на нього краваткою. Гусячу ферму пані Ковська очолювала, до речі, особисто. Любила цю справу.
Блискуча історія невловимої банди добігла кінця абсолютно несподіваним чином навесні 1916 року.
Під час пограбування вантажного поїзда в передмісті Одеси в перестрілці випадково загинули обидва машиністи, і некерований потяг врізався в цистерни з хлором. Більша частина грабіжників померла від гострого отруєння. Ковська вижила, але втратила зір. Світ організованої злочинності безжалісний, і місце ослаблої банди негайно зайняли інші угруповання. Крім того, Ковська була єдиною серед гангстерських ватажків Одеси, яка не підписала 1911 року конвенцію про розподіл зон впливу.
Поки її банда була на піку тріумфу, іншим злочинним угрупованням залишалося лише змиритися, але після цього невдалого пограбування, вони холоднокровно перебили залишки її людей. Ті, хто зумів вижити, або втекли, або залягли на дно.
Втративши вплив і людей, вона здобула новий паспорт, переїхала під Київ і продовжила розводити гусей.
Остаточно риску під життям колишньої королеви одеської злочинності підвела Жовтнева революція. Засліпла Ковська закономірно позбулася і будинку, і гусей. Дивом переживши громадянську війну, вона померла 1924 року в дешевому готелі міста.
Опис її смерті й наведено в “Золотому теля”:
Одного разу, коли ви повернетеся в порожній, холодний номер готелю “Марсель” (це буде десь у повітовому місті, куди занесе вас професія), ви почуватиметеся зле.
У вас відніметься нога. Голодний і неголений, ви лежатимете на дерев’яному тапчані, і ніхто до вас не прийде. Паніковський, ніхто вас не пожаліє.
Дітей ви не народили з економії, а дружин кидали. Ви будете мучитися цілий тиждень. Агонія ваша буде жахлива. Ви будете вмирати довго, і це всім набридне. Ви ще не зовсім помрете, а бюрократ, завідувач готелю, уже напише відношення у відділ комунального господарства про видачу безплатної труни…
Фінальне запитання: звідки Ільф і Петров знали Ковську, і чому вони так знущаються з неї в “Золотому теляті”, виводячи її у вигляді склочного і жадібного старого?
Петров не міг пробачити їй смерті сестри, яка стала випадковою жертвою перестрілки під час пограбування банку купця першої гільдії Єрохова.
А з Ільфом історія трапилася радше комічна. У 1913 році він, будучи шістнадцятирічним підлітком, прийшов особисто до Ковської просити, щоб його взяли в банду. Ільфа тоді подобалась вся ця гангстерська романтика, і понад усе на світі він хотів стати зухвалим героєм-нальотчиком.
Але однією з вимог було знання польської мови, на чому майбутній фейлетоніст і зрізався.
Ковська власноруч дала юнакові запотиличник і виставила на вулицю.
Ображений у найкращих почуттях Ільф тоді пообіцяв їй: “Ви не знаєте мене. Я вас усіх ще продам і куплю”. І 1931 року разом із Петровим виконав свою клятву.
Юрій Таран