Каміння, що мовчало, починає говорити світлом. Сонце сходить (або заходить — узимку) точно в осі монумента, проходячи між кам’яними брамами так, ніби хтось колись дуже точно знав, коли і куди дивитися.
Літнє сонцестояння — це найдовший день року, мить піку світла. Тут світанок торкається П’яткового каменя й ковзає між трилітами, підкреслюючи геометрію, яка пережила імперії.
Зимове — навпаки: тиша, короткий день і захід сонця в центрі кола. Не про кінець — про поворот. Про те, що після найтемнішої точки світло починає повертатися.
Стоунхендж – це був календар, храм, місце переходу. Тут відзначали межі циклів — момент, коли старе відпускають, а нове лише народжується. Саме тому люди й досі приходять сюди в ці дні: не як туристи, а як свідки ритму Землі.
Сонцестояння в Стоунхенджі — це видовищність, а ще внутрішня тиша, у якій стає зрозуміло що ми живемо циклами,
світло і темрява завжди змінюють одне одного, а точка повороту — найсильніша.
І якщо уважно дивитися на каміння на світанку, здається, що вони пам’ятають більше, ніж ми…
У Києві СБУ затримали кілера, який намагався вбити офіцера Головного управління розвідки на замовлення фсб
