Поштовхом до виходу протистояння за мирні межі стало ухвалення Верховною Радою України репресивних, «диктаторських законів», що відбулося 16 січня. Наступного дня низка громадських організацій оголосили повну мобілізацію на майдані Незалежності в Києві. Вони закликали до «масового і негайного опору» злочинцям при владі.
Незважаючи на притаманний збройному протистоянню характер та застосування спеціальних засобів — включаючи каміння та коктейлі Молотова — протестувальники, у цілому, застосовували гуманні методи поводження з полоненими, відпускаючи затриманих беркутівців та тітушок після «виховної бесіди», яка передбачала виконання національного гімну, публічне вибачення перед народом або змащування лобів зеленкою.
Після проведення наступного Віче на Майдані, близько 15-ї години і пізніше на вулиці Грушевського в Києві відбулись численні зіткнення протестувальників, що намагалися пройти до будівлі Верховної Ради, та силовиків. Силове протистояння спробував припинити Віталій Кличко, але безрезультатно. Проти протестувальників були застосовані світлошумові гранати, гумові кулі, кийки, водомети, коктейлі Молотова, каміння; протестувальники застосовували петарди, коктейлі Молотова, каміння, рогатки, ними було спалено 5 одиниць спецтехніки, залишки якої використовувались як основа барикади .
19 січня 2014 року протистояння в центрі Києва перетворилося на справжні бої, яких ще не було в історії незалежної України.
У вирі цих подій трагічно загинули перші жертви протистоянь 20-річний вірменин Сергій Нігоян та 25-річний білорус, член УНА-УНСО Михайло Жизнєвський. Обоє були застрелені з вогнепальної зброї. Їх смерті продемонстрували Україні, як сильно режим не бажає змін і на які кроки здатна піти влада, лише б вгамувати протест.
Але навіть смерті в центрі столиці не зупинили Революцію Гідності, а лише підсилили її.
Євроінтеграція України в першій половині 2026 року
