Вони були не просто знайомі, а тісно співпрацювали. Василь був важливим членом команди, яку сформував і очолював Степан, ставши лідером ОУН в 1940. Враження та спостереження Кука важливі для розуміння Бандери. Тому наведу кілька фрагментів про нього з книги «Генерал Кук. Біографія покоління».
Про 1930-ті:
«Саме в Академічному домі Кук познайомився зі Степаном Бандерою, який з початку 1933 року очолив українське націоналістичне підпілля. Звісно, він не здогадувався, хто цей невисокий веселий хлопець. «Лише дуже вузьке коло втаємничених знало тоді про керівну діяльність Бандери. Сам він, завжди дуже скромний студент агрономії, старався нічим себе не виділяти у студентському середовищі, був просто “Сірим”. Це псевдо дуже добре підходило тодішній конспіративній поведінці Бандери. Таким “сірим” і навіть дещо комічно жартівливим часто можна було бачити його у Львові у студентській їдальні Академічного дому».
Про 1939-1941 рр.
«У Кракові Кук ближче познайомився з Бандерою. Тепер це був не просто веселий студент, з яким він епізодично перетинався в їдальні Академічного дому, а легендарний, після судових процесів у Варшаві та Львові, підпільник, безумовний авторитет для інших членів ОУН. «Здавався хворим, — пригадує Кук враження з осені 1939-го, — замученим, як інші, що довго сиділи в тюрмі. Убраний був у скромненький сірий костюм… Тоді я мав довгу розмову зі Степаном Бандерою. Його цікавила моя діяльність на Підгаєччині, справа Ясінських, доля моєї родини. За пару днів він вручив мені записку (на пів аркуша), адресовану моїй мамі, з виразом співчуття щодо страти Гілярка та смерті брата Ілька на Волині».
Між обома налагоджується тісна співпраця, базована на взаємній повазі й довірі. «Зимою 1940-го, —продовжує Кук, —враховуючи небезпеки, що загрожували життю Степана Бандери, він рішив виїхати із Кракова до Варшави й попросив дати йому доброго члена ОУН на зв’язкового й одночасно охоронця.
Я запропонував Петра Цицу, учасника процесу Ясінських, якого добре знав як прекрасного бойовика ще із Золочівської гімназії і праці в Золочеві».
«Молоді націоналісти, які опинилися на окупованих німцями польських теренах, не лише працювали разом, а й ділили спільне житло та відпочивали. Між ними зав’язувалися глибші дружні стосунки, а то й любов.
Василь Кук писав: «Мені часто доводилося зустрічатися зі Степаном Бандерою неофіційно,
у товаристві дівчат і керівних членів ОУН — Лебедь, “Кремінський”, Карачевський, Мирон, Шухевич. […] залюбки жартував з дівчатами, але завжди з повагою. Бувала тоді [осінь — зима 1939/40. — В. В.] серед них і студентка Ярослава Опарівська, дівчина симпатична й подобалася багатьом. І було велике здивування в тодішньому нашому середовищі, коли довідалися, що вони зі Степаном Бандерою одружуються».
«Василь Кук згадував про роботу Проводу так: «У кожного референта був відділ, що складався з відповідних фахових працівників, які організовували оперативне виконання постанов Проводу й готували проєкти нових рішень. Засідання Проводу відбувалися у приватних помешканнях Степана Бандери, Олекси Гасина, Миколи Лебедя. Постанови й рішення ухвалювали колегіально після всебічного їх обговорення, без голосування. За виконання ухвалених постанов та інструкцій відповідали референти і звітували про це на засіданнях Проводу, а в міжчассі — Провідникові. Діяльність Проводу завжди була дуже ділова, конкретна й тому результативна. Під час обговорення справ не було зайвих дискусій і балаканини, а йшла інтенсивна праця».
Вже на схилі літ, у 1990-ті, Кук писав:
«Замовили мені статті про Степана Бандеру. Пишу й думаю: як то сталося, що така сильна у 40-х роках Організація, нині не має свого гідного представництва в українському парламенті, а борці за українську державність дискриміновані українською владою і в непошані. Куди дівся цей колосальний визвольно-політичний капітал? Хто в цьому винен? І мимохіть оживають думки Тараса Шевченка:
Було колись — в Україні
Ревіли гармати…
Минулося — осталися
Могили на полі.
А як вернути давню славу й силу?
Уся справа таки в людях!».
Володимир Вятрович
