Попри стратегічну підтримку України з боку ЄС, перше півріччя 2026 року несе як нові можливості для інтеграції, так і серйозні ризики. З одного боку — політична втома, внутрішнє інституційне виснаження й загроза блокувань з боку окремих держав. З іншого — дедалі активніше впровадження моделі поступової інтеграції, переосмислення правил ЄС та посилення ролі України як безпекового гравця.
Український центр європейської політики (УЦЄП) проаналізував головні виклики та шанси у першій половині 2026-го року.
Ризики для України
Ризик «фінансового заспокоєння» ЄС. Після ухвалення великого кредитного пакета на 2026–27 роки в ЄС з’являється спокуса вважати, що українське питання закрите на якийсь час. Це небезпечно для нас тому, що політична увага може зсунутися з переговорних кластерів на інші кризи, а відкриття кластерів знову відкладатиметься під гаслом «спочатку стабілізація” та «внутрішня єдність».
Ризик блокувань і «ветократії”. Угорщина (і потенційно кілька інших держав) і далі використовуватиме одностайність як інструмент торгу — не лише щодо фінансів, а й щодо процедур євроінтеграції. І це знову ті самі граблі для нас — навіть технічні рішення можуть стати політичними, а відкриття переговорних кластерів можуть прив’язати до зовнішніх умов, не пов’язаних з реформами в Україні.
Як результат — знову перенесення рішень на «після літа» без чітких дат і критеріїв. Однак на Орбана ще чекають складні вибори у квітні, які мають усі шанси бути більш оптимістичними для нас.
Внутрішній ризик України: виснаження інституцій. Перше півріччя 2026 року — це четвертий рік повномасштабної війни. Навіть за збереження політичної волі ресурс державної машини обмежений. Єврокомісія дедалі більше дивиться не на закони, а на спроможність виконання зобов’язань, а слабкість у держуправлінні та антикорупції швидко стає аргументом для скептиків у ЄС.
Стратегічні можливості для України
Вікно можливостей для «gradual integration». ЄС дедалі активніше використовує модель поетапного входження України в політики та ринки ЄС (роумінг — лише початок). І це вже по факту дає нам реальну інтеграцію ще ДО членства, і для наших адвокатів це аргумент, що Україна вже є частиною ЄС де-факто. Наступними успішними кейсами може стати інтеграція у внутрішній ринок (цифровий, енергетичний) та участь у програмах ЄС на правах, близьких до членських.
Перезапуск дискусії про внутрішню реформу ЄС. Провал рішення щодо використання заморожених активів РФ став тривожним дзвінком для самих європейців. Україна стає кейсом, через який ЄС переосмислює одностайність, вето і ефективність, а розширення дедалі більше розглядається як питання безпеки, а не техніки. Це говорить про можливо більшу готовність говорити про кваліфіковану більшість у нечутливих питаннях та пошук ефективних обхідних процедур для блокувань.
Переосмислення ролі України в архітектурі безпеки Європи. У 2026 році зв’язка «безпека — розширення — Україна» стає дедалі тіснішою. Україна сприймається не як «кандидат, що просить», а як контрибутор безпеки. Це змінює тон переговорів — від умовності до стратегічного партнерства, та ускладнює життя для євроскептиків, адже складніше політично виправдати довге затягування процесу.
Отже, перше півріччя 2026 року — це період боротьби між інерцією і політичними рішеннями. Якщо ЄС піде шляхом обережності, євроінтеграція ризикує знову сповільнитися. Якщо Україна зможе поєднати реформи, дипломатичний тиск та логіку безпеки — з’являється реальний шанс перевести процес з обіцянок у незворотну фазу дій та реальних переговорів.