Вона — Боббі Ґібб.
Жінка, яка побігла тоді, коли їй сказали, що вона не має права.
У 1966 році Боббі подала заявку на участь у Бостонському марафоні. Відповідь була холодною і принизливою:
«Жінки фізіологічно не здатні бігти марафон. Ми не можемо брати на себе таку відповідальність».
Для когось це був би кінець. Для Боббі — лише початок.
Вона тренувалася таємно. Наполегливо. Вперто.
А в день марафону сховалася за кущем біля старту. Дочекалася, поки пробіжить частина учасників — і просто… влилася в натовп.
На ній були шорти брата, чоловічі кросівки, купальник і широкий светр. Не заради стилю — заради безпеки. Вона боялася, що її знімуть з дистанції. Або навіть заарештують.
«Я знала, що мене спробують зупинити, — згадувала вона згодом. — Саме тому не знімала светр, хоча від спеки було важко дихати».
Та правда завжди виходить назовні.
Бігуни поруч швидко зрозуміли: поряд із ними біжить жінка.
Боббі готувалася до найгіршого.
Але сталося неймовірне.
Чоловіки не зупинили її. Вони сказали:
«Якщо хтось спробує тобі завадити — ми тебе захистимо».
Коли вона відчула себе у безпеці, зняла светр.
І вздовж траси вибухнули оплески.
Чоловіки аплодували.
Жінки плакали.
Біля коледжу Веллслі сотні студенток чекали на неї, скандуючи її ім’я. Вони впізнали її не просто як жінку.
А як піонерку.
На фініші Боббі зустрічав сам губернатор Массачусетсу. Він потис їй руку.
Без медалі.
Без стартового номера.
Але з тим, що важливіше за будь-яку нагороду — повагою, захопленням і місцем в історії.
Боббі Ґібб стала першою жінкою, яка пробігла Бостонський марафон. І фінішувала.
Сьогодні вона — легенда.
Не лише спорту.
А свободи.
Сільській місцевості дарувати тварин – це традиційний спосіб висловити найвищу повагу та подяку
