Мистецтво обезличення: Тактика маскування та психологія «невидимості» в операціях з ліквідації
Успіх замаху багато в чому залежить від того, наскільки близько виконавець зможе підійти до об’єкта, не викликаючи тривоги. Професійний злочинець підходить до вибору гардероба на основі доцільності та ефективності: одяг має відповідати «середовищу існування» та забезпечувати максимальне візуальне та психологічне маскування.
Універсальною є форма співробітника правоохоронних органів або іншого силового відомства. Криміналістична психологія пояснює це так: у пересічного громадянина та навіть у професійної охорони спрацьовує рефлекс довіри до символів держави. Мало хто наважиться підійти до офіцера поліції та вимагати посвідчення, якщо він поводиться впевнено. Також досить часто використовують уніформу, що вказує на відомчу належність до певної організації чи компанії — залежно від локації, де готується замах. Надзвичайно поширеним є використання спецодягу обслуговуючого персоналу, ремонтних або будівельних бригад.
🔻 Вбивство «Буні»: Ефект «візуального шуму»
У ніч на 27 липня 1992 року в Києві було ліквідовано впливового кримінального авторитета — Ігоря Залевського, відомого за прізвиськом «Буня». Пізно ввечері він у супроводі охоронця Олександра Мотова («Партійний») та двох неповнолітніх доньок підіймався до квартири на вулиці Сабурова, куди приїхав на нічліг до знайомої жінки.
На майданчику четвертого поверху на Буню чекала засідка: двоє кілерів, одягнених у робочі комбінезони працівників ЖЕКу. Використання цього спецодягу дозволило ліквідаторам безперешкодно перебувати в під’їзді тривалий час, не викликаючи жодних підозр у мешканців. Це хрестоматійний приклад соціального маскування. Людина в робочій спецівці у під’їзді типової багатоповерхівки — це так званий «візуальний шум», який мозок пересічного громадянина автоматично ігнорує, класифікуючи такий об’єкт як безпечний.
В результаті нападу Залевський та Мотов отримали смертельні поранення; діти фізично не постраждали. Після відходу з місця події ліквідатори застосували тактику скидання маскування: використані спецівки правоохоронці згодом знайшли за кілька кварталів у сміттєвому контейнері. Це дозволило вбивцям «розчинитися» в місті уже в цивільному одязі, який був заздалегідь одягнений під робочу форму.
🔻 Стадіон «Шахтар»: Психологічний «якір» довіри
15 жовтня 1995 року за допомогою саморобного вибухового пристрою було ліквідовано першого президента ФК «Шахтар» Ахатя Брагіна. Безпосередньо на стадіоні один із виконавців, Ігор Філіпенко, одягнений у форму співробітника міліції, непомітно стиснув у руці передавач, замаскований під звичайний брелок автосигналізації.
Він не викликав жодних підозр, адже для охорони, що звикла довіряти міліцейському кордону, людина у формі була «своєю». Це був майстерний тактичний хід організаторів: використання психологічного «якоря» довіри до міліції дозволило максимально близько підпустити підривника до точки ініціації вибуху.
🔻 Донецький аеропорт: Режимна мімікрія
Під час замаху на народного депутата Євгена Щербаня 3 листопада 1996 року на летовищі донецького аеропорту, двоє основних виконавців (Вадим Болотських та Геннадій Зангеліді) використовували одяг технічного персоналу аеропорту. Вони відпрацьовували проникнення на льотне поле на велосипедах під виглядом авіатехніків — це дозволяло їм не привертати уваги та швидко пересуватися територією.
Ще один учасник групи ліквідаторів, Валерій Пушняков, який відповідав за автотехнічне забезпечення, доставку зброї та евакуацію, використовував форму капітана міліції для безперешкодного проїзду на територію режимного об’єкта через КПП.
Безпосередньо у день замаху Пушняков на білому ВАЗ-21099 двічі проїхав на територію аеропорту. Спочатку об 11:05 відбувся «розвідувальний» заїзд, під час якого він пред’явив контролеру ВОХОР підроблене посвідчення. Вже об 11:35 він провозив зброю і пройшов контроль безперешкодно, оскільки охорона запам’ятала його як офіцера міліції, що прибув для зустрічі та посилення безпеки VIP-персони.
▪️Теорія маскування: «Хибний слід» та цифрова анонімність
Маскування для кілера — це повна або часткова зміна власної зовнішності. Основною метою є перешкоджання оточуючим зафіксувати справжній вигляд вбивці та запобігання його ідентифікації правоохоронцями. В окремих епізодах маскування застосовується, щоб пустити слідство хибним слідом.
Продумане маскування також дозволяє перебувати в зонах з відеоспостереженням: попри можливості сучасних технологій, якісна підготовка дає високу гарантію збереження анонімності.
🔻 Гендерна дезорієнтація: Справа Вадима Гетьмана
22 квітня 1998 року в Києві у кабіні ліфта багатоповерхового будинку було застрелено Вадима Гетьмана. Процес візуального перевтілення виконавців, Сергія Кулєва та Степана Ільченка, був ретельним: кілери нанесли професійний грим, використали елементи жіночого гардероба, відповідне взуття та перуки. Цей маскарад мав подвійну тактичну мету: не викликати підозр у мешканців елітного будинку та свідомо дезорієнтувати слідство, змусивши правоохоронців шукати «підозрілих жінок».
🔻 Соціальна невидимість: Фактор «бридливості»
Професійні ліквідатори часто використовують фактор «бридливості» — когнітивне упередження, через яке люди намагаються не дивитися в обличчя представникам нижчих верств суспільства. Образ безхатченків або жебраків — це ідеальна «легенда» для постів зовнішнього спостереження. Перехожі та охорона підсвідомо уникають візуального контакту, що дозволяє кілеру годинами фіксувати маршрути об’єкта або збирати інформацію в місці його постійного проживання чи роботи. Цю методику активно практикували кілери дніпропетровської банди «Медики», про яку ми писали раніше.
🔻 Відволікаюче маскування: Ефект «Білої шапочки»
Суть методу полягає у фокусуванні уваги свідка на одній яскравій деталі, яка «затирає» в пам’яті всі інші риси обличчя.
Людська пам’ять працює поетапно: загальний силует → яскраві деталі → дрібні риси обличчя. Якщо на етапі фіксації деталей з’являється аномально яскравий предмет, процес розпізнавання рис обличчя припиняється.
Вбивство голови Партії промисловців і підприємців України Олександра Коробчинського (Одеса, 5 січня 2011 р.): Кілер одягнув яскраву білу шапочку (за іншими даними — шарф). Усі орієнтування та свідчення очевидців базувалися на цій деталі. Коли вбивця зняв її за рогом, він став «невидимим», адже свідки запам’ятали не обличчя, а пляму білого кольору.
🔻 Справа Ірини Фаріон: Сучасні виклики та неоднозначність доказів
Вбивство мовознавиці та колишньої народної депутатки Ірини Фаріон у Львові 19 липня 2024 року стало однією з найрезонансніших справ сучасної України. Попри колосальний обсяг задіяних ресурсів та технологій системи «Безпечне місто», справа залишається предметом гострих дискусій. Підозрюваний у вбивстві — В’ячеслав Зінченко — свою провину категорично не визнає, а судовий розгляд триває.
Нижче ми наводимо тези та деталі обвинувачення, озвучені, зокрема, адвокаткою потерпілої сторони Наталією Романик (інтерв’ю газеті «Ратуша» від 12 березня 2025 року), щоб читач міг самостійно оцінити логіку та неоднозначність цієї операції.
…Мало хто знає, але після похорону Ірини Фаріон затримали й опитали 75 хлопців, які зовнішньо були подібні на вбивцю Ірини Фаріон. Між іншим, проводили не тільки експертизу обличчя підозрюваного, а й форм та особливостей його рук і пальців. Уявіть собі, за час слідства були переглянуті відео з 171 відеокамери, встановлені у Львові в рамках програми «Безпечне місто», проаналізовані 7456 фотозображень з камер, також детально вивчені фото сотень чоловіків, які виїхали в ці дні за межі України!…
— Але ж усі свідки, які проходять у справі, бачили вбивцю тільки в цій знаменитій панамі й окулярах, а все решта – не основні докази?
— Неправда. У справі є допитаний свідок (ось він на відео), який бачив фігуранта без панами і без окулярів. Щоб забезпечити безпеку цьому чоловікові (у справі він проходить під вигаданим прізвищем), усі його дані зашифровані. Чоловік розповів, що цього дня гуляв зі своїм псом і на стежці зустрів юнака, який кудись поспішав. Свідок чітко описав його зовнішність. Хлопець навіть висловив застереження, що пес може його вкусити, а свідок запевнив, що собака не агресивна.
— До речі, а чому вбивця обрав саме яскравий одяг, привертаючи до себе увагу?
— Це один з нюансів, які використовують під час замаху – свідки звертають увагу на яскравий одяг і через це не можуть описати зовнішність людини.
— Але звідки всі ці нюанси знав 18-річний Зінченко, який навіть не служив строкової служби?!
— Ви недооцінюєте В’ячеслава. Цей хлопчик потужно займався самоосвітою, студіюючи літературу досить специфічного характеру. Я аналізувала ту інформацію, яку фахівці змогли отримати в результаті зняття інформації з електронних інформаційних систем, а саме з мобільного телефону марки “Realme 6 Pro”, яким користувався обвинувачений. Наведу список книжок, які В’ячеслав Зінченко (за даними слідства) скачував з інтернету: «Психологія допиту»; «Настанови бійцям – початківцям російського опору», «Мистецтво допиту. Як домогтись визнання провини»; «Посібник революційного терору»; «Право на терор»; «Російська кухня. Азбука «Домашнього тероризму»; «Методика розслідування підпалів»; «Електронний таймер. Детонатор»; «Книга арештанта», «Робота з агентурою».
— Потужно! І що, це йому допомогло?
— Діяв він згідно з інструкціями (послідовно шукав, де купити перуку, штучні акне, як додати родимку в домашніх умовах). Дивіться, накладну бороду і шорти купив в Одесі, панамку Patagonia – в місті Звягель, трекінгові окуляри – в Кам’янці-Бузькій, рюкзак – у місті Вишневе, сумку через плече – в Тернополі. Не зайшов і придбав все в одному місці, а діяв виважено і спокійно. Будьмо відверті: Зінченко просто недооцінив кількість відеокамер на вулицях Львова. Які й допомогли розвінчати слідству алібі, котре він для себе потужно створював, зокрема й використовуючи ці посібники підготовки вбивці і терориста. В силу молодості він не розумів, що злочинів, котрі б не залишали після себе слідів, просто не існує. Звичайно, спіймати одинака набагато важче, ніж члена якоїсь організованої групи, але, погодьтесь, що вирахувати і спіймати дилетанта значно простіше, ніж професіонала. Саме тому він вже на шостий день і був в кайданках.
— А отримані від заочної «кілерської освіти» знання дуже допомогли?
— Дивіться самі: спочатку він їздив до місця майбутнього вбивства на розвідку, але помилився і вийшов не на тій зупинці, де його, між іншим, першого разу камери і «засікли». Використовував методи маскування. Після вбивства «скинув» зброю і одяг – маскування, в якому був вдягнутий. Під час вбивства був вдягнутий в рукавички. Перед вбивством гуглив графік вимкнення світла на вулиці Масарика, бо думав, що разом зі світлом припиняють свою роботу і відеокамери. Постійно міняв акаунти. Міняв місця проживання. Користувався двома мобільними телефонами: один брав з собою, а на другому в квартирі вмикав якісь серіали, налаштувавши їх так, що серія за серією переключались автоматично – це мало забезпечувати Зінченкові алібі, мовляв, він в цей час перебував в квартирі і дивився кіно. Під час слідства категорично відмовився проходити поліграф і відмовився свідчити в суді, бо прекрасно розуміє, що низка питань – і його просто заженуть в кут, довіривши цю важку місію своєму захисту.
▪️▪️▪️
Маскування у справі Ірини Фаріон виглядає як спроба застосувати класичні методи «кілерської освіти» в епоху тотального цифрового контролю. Проте цей кейс залишає більше запитань, ніж відповідей.
З одного боку — 18-річний юнак, який нібито виважено купує бороду в Одесі, а окуляри в Кам’янці-Бузькій, і майстерно налаштовує «телефонне алібі». З іншого — дивні помилки на розвідці та недооцінка кількості відеокамер у Львові. Навіть за наявності гігабайт відео та тисяч фото, відсутність визнання провини з боку Зінченка та (!) складність прямої ідентифікації через маскувальні окуляри та панаму роблять цей процес лакмусовим папірцем для українського правосуддя.
Чи дійсно «мистецтво невидимості» може бути вивчене за посібниками з інтернету, чи ми маємо справу з більш глибокою грою, де яскраві деталі одягу мали стати димовою завісою не лише для перехожих, а й для слідства? Справа Фаріон залишається відкритим уроком сучасної криміналістики, де межа між професійним замахом та фатальною самовпевненістю залишається надзвичайно тонкою.
