Усі семеро працівників виставкового відділу Національного музею Тараса Шевченка звільнилися після тривалих проблем у взаємодії з керівництвом. Серед причин вони називають знецінення роботи, труднощі в комунікації та питання безпеки.
Про це розповіли колишні співробітники музею Марія Щербак та Мирон Гордійчук. 
Мирон Гордійчук, який очолював Будинок-музей Шевченка в Києві до мобілізації у 2022-му, написав у соцмережах:
«Весь виставковий відділ, сім із семи науковців, звільнилися. Яскраві, натхненні, проактивні, з участю в багатьох реалізованих проєктах. Потенціал установи в один момент обмілів. Ще трохи і колектив науковців може бути повністю втрачений. Колектив — це про цінність збереження і популяризації колекції музею, а не просто робоче місце». 
Колишня старша наукова співробітниця музею Марія Щербак, яка пропрацювала там п’ять із половиною років, пояснила в етері Радіо Культура, що її звільнення — це наслідок тривалих проблем у взаємодії з керівництвом. Вона наголосила: йдеться не про один конфлікт чи невдалий робочий день.
«Я реально стала витрачати більше часу не на свій професійний потенціал, а на постійну боротьбу з керівництвом, поясненням, чому ми маємо робити так чи не так, і за можливістю взагалі просто нормально попрацювати без якихось постійних претензій до роботи відділу і мене зокрема», — розповіла Щербак. 
За її словами, працівники неодноразово намагалися обговорити з керівництвом організацію роботи, комунікацію, безпеку та ставлення до команди. Однак, як стверджує Щербак, їхні аргументи знецінювали, а керівництво не було готове до діалогу.
Вона наголосила, що кожен із семи працівників ухвалював рішення про звільнення самостійно. Водночас колеги обговорювали ситуацію та підтримували одне одного.
«Ми не ставили собі за мету залишити геть увесь відділ без працівників. Ми просто вже не бачили для себе можливості продовжувати працювати в таких умовах, які створила адміністрація і керівництво», — сказала Щербак. 
Окремо вона згадала про питання безпеки під час посилення російських обстрілів Києва. За її словами, частину питань щодо власної безпеки співробітникам доводилося вирішувати самостійно:
«Здавалося б, у державній культурній установі безпека співробітників має бути одним із пріоритетів. Зрозумілі алгоритми дій, відповідна підготовка, належна комунікація та готовність реагувати на ризики. Натомість значну частину питань власної безпеки доводилося вирішувати самостійно. Запропоновані адміністрацією рішення викликали більше запитань, ніж відповідей, а відповідальність за дії в небезпечних ситуаціях, на мою думку, фактично перекладалася на самих співробітників». 
Щербак також розповіла, що за час роботи займалася не лише науковою діяльністю, а й візуальним оформленням виставок, графічним дизайном, розробленням експозиційних рішень, створенням поліграфічної та сувенірної продукції. Вона самостійно опановувала нові інструменти й вивчала досвід закордонних музеїв, щоб застосовувати його у своїй роботі.
Після звільнення Марія Щербак продовжує працювати графічною дизайнеркою та співпрацювати з громадськими організаціями й культурними проєктами. 
«Мені не хотілося, щоб ця історія звільнення мене і моїх колег залишалася просто кадровою статистикою, тому що за кожним із цих звільнень стоять роки роботи, досвіду реалізованих проєктів», — зазначила вона.
У дописі Щербак також звернулася до Міністерства культури. Вона зауважила, що державна стратегія розвитку культури до 2030 року передбачає подолання кадрової кризи, залучення молодих фахівців і збереження людського потенціалу, однак, на її думку, важливо також оцінювати управлінські навички тих, хто керує працівниками. 
Мирон Гордійчук, своєю чергою, наголосив, що колектив — це не просто працівники, а спадкоємність поколінь музейників і люди, які відповідають за збереження та популяризацію колекції. Він закликав Міністерство культури не ігнорувати ситуацію, адже від нього залежить сталість колективу та потенціал музею.
Директор Музею Івана Франка у Львові Богдан Тихолоз також прокоментував ситуацію у Facebook:
«Для кожного керівника, точніше для кожної команди саме люди – найбільший скарб, особливо люди (само)стійні, (само)бутні, (само)віддані, (само)мотивовані і (само)зарадні. Знаю точно, що нікого в музеї не тримають гроші, посади і кар’єрні перспективи, але драйв (…) Коли ж із музею йдуть молоді, розумні, критично мислячі і працелюбні — це не просто боляче й прикро, це катастрофа».
Суспільне Культура звернулося до Національного музею Тараса Шевченка по коментар. Відповідь очікуємо.
