Сьогодні (неділю – ред.)я вийшов на народне віче Майдану, знову, як і впродовж трьох тижнів, проїхався перед мітингом у переповненому вагоні метро, немов це година пік, а не недільний обід, побачив справді масову демонстрацію, людей, які налаштовані рішуче й безкомпромісно.
Але сьогоднішній мітинг може бути останнім таким велелюдним. Бо:
1. Майдан іде на спад.
2. Розмитість гасел, які виголошуються зі сцени, сягнула свого апогею. Зрозуміло, що «Банду – геть!», але ніхто не каже в який саме спосіб це має відбутися. Лаконічніше: наразі нам пропонують просто викрикувати, як мантру, гасло «Банду – геть!». На жаль, від самого викрикування в життя воно не втілиться. Створення громадської організації з мітингувальників – ідея хороша, але наразі вона буде не ефективнішою, ніж товариство філателістів.
3. Опозиційні лідери «приватизували» сцену, не даючи громадськості висловлювати свою думку. Спочатку виступають священики, потім – опозиція, а потім – концерт. Зауважте: зі сцени не пролунало жодних альтернативних пропозицій дій, ідей, склалося враження, що існує «єдиноправильна» лінія поведінки Майдану, тільки не відомо головне: хто її встановлює й затверджує.
4. Майдан перетворюється на фестиваль – запах вогню, чай, музика, виступи, ялинки, каплички, фігурки святого Миколая тощо. Люди приїхали на революцію й акції протесту, багато хто справді закинув свої справи, роботу, обов’язки, щоб їхати скидати Януковича, а приїхав на фестиваль, тому так часто зустрічаються розчаровані й навіть роздратовані люди.
5. Треба припинити називати Майдан революцією. Я знаю тільки два різновиди мирних революцій: науково-технічну і сексуальну. Майдан, погодьтеся, не схожий на жодну з них.
6. Якщо так далі піде, то Майдан припинить бути навіть акцією протесту. Янукович уже їздить на роботу звичною дорогою, якщо він не вмикатиме телевізор, то може навіть забути, що в центрі Києва стоїть фестиваль. Ой, вибачте, Євромайдан.
7. Ніхто вже не буде розганяти Майдан. Сама площа нікому сильно не потрібна, Будинок профспілок і Жовтневий палац – також. Починається довга серія вихідних, тому й КМДА без особливих проблем почекає до відновлення роботи після 10-го, а може й 15-го січня. Значно страшніше буде, якщо ті люди, які приїхали з областей і зараз живуть у КМДА, просто роз’їдуться по домівках, змучені байдиками і щоденним прослуховуванням молитов і музики. Тоді КМДА вже не буде потрібна навіть нам.
8. Наш Майдан не досягнув наразі жодної своєї цілі. Єдиний здобуток – повалений Ленін, але навіть його можна відновити, оскільки сам постамент і надалі стоїть.
9. Надважливо досягнути відставки уряду і Захарченка зокрема. Якщо цього не відбудеться, то навіть перевага в 20% не дозволить опозиційному кандидату виграти в Януковича у 2015-му році. Відставка уряду – сигнал слабкості режиму, який зрозуміє кожен чиновник, генерал, міліціонер, суддя. Якщо їм зараз продемонструвати нашу силу, то в 2015-му році у потрібну мить вони перейдуть на наш бік. Якщо відставки не буде – Янукович залишиться царювати й надалі.
10. З кожною демонстрацією стає все менше людей. Але вони й надалі виходять. Слід розуміти: люди приходять в неділю не тому, що їх запросила опозиція, і не тому, що вони – за асоціацію з Євросоюзом. Їм набрид, остогид режим Януковича, вони можуть не поділяти поглядів опозиційної «трійці», але все одно виходять, бо відраза до влади сильніша.
11. Є тільки один спосіб знову зібрати кількасот тисячний мітинг – запропонувати людям прогулятися разом на Межигір’я. Єдина зручна дата для цього – наступна неділя, 29 грудня. Повідомити про рішення провести в неділю мирний пікет резиденції Януковича треба вже у вівторок чи в середу, щоб люди з регіонів встигли зібратися, організуватися чи купити квитки. Якщо ж нам знову запропонують концерт, спільний хоровий спів чи ідею вишити разом найбільшу в світі вишиванку, мій прогноз такий – вийде вдвічі менше людей, ніж було сьогодні, в неділю 22 грудня. А сьогодні ж уже вийшло вдвічі менше людей, ніж було минулої неділі – 15 грудня. Пора комусь зробити висновки…
Андрій Любка, український поет, перекладач і есеїст.
Довідка про автора
Андрій Любка – автор збірок поезій «Вісім місяців шизофренії» (2007) та «ТЕРОРИЗМ» (2008). Лауреат літературних премій «Дебют» (2007) та «Київські лаври» (2011). Учасник багатьох українських та європейських літературних акцій та фестивалів. Окремі твори перекладені угорською, чеською, португальською, німецькою, англійською, російською та польською мовами.