Відсутність бронежилетів у бійців, які гинуть на Донбасі, голова міністерства оборони Коваль прикрив надуманим скандалом з оскарженням тендеру. Хоча винні лише військові бюрократи.
У п’ятницю, 20 червня спалахнув черговий тендерний скандал, пов’язаний із армією.
В.о. міністра оборони Михайло Коваль з трибуни Верховної Ради пожалівся на Антимонопольний комітет, який, на його думку блокує закупівлю бронежилетів. Мовляв Збройні сили України замовили 28 тисяч бронежилетів, «але на даний момент ми відчуваємо великий спротив щодо закупівлі бронежилетів». Приватна фірма, назву якої Коваль вимовив як «Арес», 18 червня оскаржила тендер і «тепер Антимонопольний комітет зупинив закупівлю, і ми кожного дня недоотримуємо бронежилети».
Це прозвучало як вибух. Кожен день звучать повідомлення про загибель та поранення українських солдатів, у яких немає бронежилетів. Тож ніхто не звернув увагу на брехню Коваля, яка була зіткана з правди та напівправди, і всі гуртом кинулись полювати на відьом.
Голова Верховної Ради Олександр Турчинов почав вимагати від Генпрокурора Віталія Яреми карної справи проти антимонольщиків. Прокурори миттєво порушили кримінальне провадження ледь не зраду батьківщини, бо вони «створили загрозу національній безпеці та обороноздатності країни, а також заподіяли істотну шкоду інтересам держави через підрив авторитету Антимонопольного комітету».
Добре хоч арештувати нікого не встигли. Бо арешти треба проводити зовсім у іншому місті. А саме у тому, звідки й пролунало «держите вора». Отже що відбувалось насправді – реконструкція подій на підставі офіційних документів, опублікованих у «Віснику державних закупівель».
Міністерство оборони оголосило закупівлю 25 тисяч бронежилетів на очікувану суму 118 млн грн. лише 12 травня. На той момент вже було відомо дві речі: бойовики на Донбасі воюють з застосування російської зброї , а Верховна Рада спростила військовим тендерні процедури фактично до нуля. Міноборони вже тоді могло оголошувати закупівлю «в одного учасника» і за бажання вже через тиждень після оголошення мати остаточну угоду.
Однак військові бюрократи, як з’ясувалось згодом, були не в курсі законодавчих новел, тому оголосили тендер по найдовшій з існуючих процедур – «відкриті торги». За таким сценарієм угоду з переможцем підписали б лише наприкінці червня. А самі бронежилети поїхали б до військ ще пізніше.
19 травня хтось у Міноборони все-таки зрозумів, що робиться велика дурість, і військові терміново оголосили «переговірну процедуру» (нова назва старої закупівлі «в одного учасника») з українським виробником ТОВ «Темп-3000». З фірмою домовились про те, що вона виготовить 17 тисяч бронежилетів «Корсар-3» та «Корсар-4» на 81 млн грн. 20 травня цю пропозицію було акцептовано і 28-30 травня з фірмою було підписано всі угоди.
Згідно цього контракту, до кінця червня на армійські склади мало надійти 9 тисяч бронежилетів, решта – у липні. І вони надходили. Ще 13 червня начальник фінансово-економічного управління Департаменту державних закупівель та постачань матеріальних ресурсів Міністерства оборони України полковник Олександр Інжиєвський повідомив, що з замовлених 17 тисяч бронежилетів отримано 3 тисячі, і виготовляють їх зі швидкістю 250 штук на добу.
Тобто маємо доконаний факт – бронежилети вже йшли на армійські склади задовго до заяви Коваля.
Однак на Донбасі кожен день з’являлись все нові вбиті та поранені, під вікнами Міноборони вже з’являлись пікети, а солдатські матері подекуди блокували переправлення своїх синів у зону АТО без відповідної амуніції.
Паралельно йшов розвиток і по відкритим торгам. Після того, як армія підписала контракт на закупівлю 17 000 бронежилетів за пришвидшеною процедурою, кількість бронежилетів «з відкритими торгами», про які говорив Коваль, знизили з 25 000 до 11 000. І саме на цю кількість була скарга в АМКУ.
Фірма «Аммо С» обурилась нібито дискримінаційними умовами тендеру і 18 червня оскаржило їх у АМКУ. Річ у тому, що ця компанія займається імпортом дорогих закордонних бронежилетів (до 20 тис грн. за штуку), тоді як в умовах тендеру проглядалось бажання Міноборони купувати саме українські вироби (придбані зрештою по 4-5 тис грн. за штуку). Скарга була оформлена цілком законно, і АМКУ прийняв, наслідком чого стало призупинення «відкритих торгів» на період розгляду.
Отже станом на 20 червня була така ситуація. Під вікнами Міноборони вже шуміли активісти, на Донбасі гинули українські солдати, а військові бюрократи спромоглись отримати лише близько 4-5 тисяч бронежилетів. Акцентуємо – мова йде про кінець червня, четвертий місяць війни, четвертий місяць по тому, як уряд виділив військовим понад 4 млрд грн. на озброєння.
Все виглядало так, що Міноборони занадто довго длубалось у носі, роздумуючи чи варто оснащувати наших солдатів бронежилетами. Воно й зрозуміло. Під вікнами столичного офісу міністерства ж не стріляють. Але треба ж і реагувати на народне обурення, яке вже конвертувалось у публічний допит у стінах парламенту. Тому в.о. міністра Коваль і сказав те що сказав: «Тепер Антимонопольний комітет зупинив закупівлю, і ми кожного дня недоотримуємо бронежилети».
Ось це і є брехня Коваля.
Армія «недоотримує» бронежилети не через позавчорашнє рішення АМКУ. Солдати не мають захисту виключно через неквапливість армійських бюрократів, які занадто довго вирішували чи треба їх взагалі купувати, а якщо треба, то як і в кого.
Наслідком цієї брехні стало те, що бачили усі.
Голова парламенту Олександр Турчинов вирішив, що може з металом у голосі вимагати в генпрокурора Яреми арешту чиновників АМКУ. М’яко кажучи, це не так. Ані громадянин Турчинов, ані голова ВРУ із будь-яким прізвищем таких повноважень не має.
Менше з тим, підлеглі Яреми взяли під козирок та радісно відзвітували про відкриття кримінального провадження за незаконне зупинення закупівлі бронежилетів Антимонопольним комітетом України.
Єдине, що залишалось о. голови АМК Миколі Барашу перед перспективою арешту, це публічно відповісти на всі закиди: скаргу було прийнято законно, розуміння про нацбезпеку у АМКУ було, тому скаргу було розглянуто оперативно і 20 червня скаржнику відмовлено у задоволенні. Тобто Міноборони може продовжувати свою «собачу пісню» з «відкритими торгами». Все одно перемогу на них отримає «Темп-3000», який і так цілодобово завантажений попереднім замовленням від Міноборони.
Мораль цієї історії така. Солдати отримають бронежилети як тільки їх виготовлять. Відповідний контракт є, заблокованим лише на кілька днів був тендер, поставка по якому все одно не могла відбутись раніше серпня.
Відтак заява Коваля про ледь не саботаж антимонополістів – не більше ніж димова завіса, яка має відволікти супротивника від справжнього стану справ. А він ганебний. У тому, що солдати воюють без захисту винні виключно армійські бюрократи. І всі представники влади, які повелись на слова Коваля, – або панікери, або такі ж самі перестраховщики. Бо дуже легко наїхати на якогось клерка з АМКУ чи фірму-скаржника, аби тільки не шукати справжніх винуватців на вищих щаблях влади.
І наостанок. Аби не склалось враження, що «Наші Гроші» у цій ситуації захищають голову АМКУ Бараша, додамо ще трохи фактів.
Під загрозою арештів АМКУ вирішило справу по бронежилетам за два дні. Це неймовірний рекорд для відомства. Зазвичай скарги тут розглядають близько місяця. Це прекрасно ілюструють інші тендери Міноборони – по закупівлі ліків, які потрібні бійцям не менше від бронежилетів.
Ще у квітні Міноборони оголосило низку знову ж таки «відкритих торгів» на постачання обезболювальних, антисептиків та інших необхідних бійцям препаратів майже на 20 млн грн. Однак 28 травня тендери були оскарженні фірмою з дуже медичною назвою «Нафтосперспектива». І лише 19 червня АМКУ неквапом відхилив ці скарги, дозволивши армії продовжувати свої неквапливі торги, замість яких Міноборони навіть не спробувало оголосити швидку «переговорну процедуру». І про це Бараш і Коваль – ані пари з вуст. Нікому не вигідно.
Володимир Лютий, Юрій Ніколов, «Наші Гроші»
