Як тернополяни возили допомогу на Схід

Цього тижня представник Об’єднання заради громади «Ядро» Тарас Білан доправив чергову партію допомоги у бойову частину, яка дислокована в районі дороги Дніпропетровськ-Донецьк. На щастя, Тарас повернувся додому неушкодженим, проте вражень більш, ніж достатньо.

* 22 години без сну та відпочинку. Завантажена машина іде повільно, дороги погані. Ми з водієм не спимо. Від спеки піт стікає градом. Проїжджаємо пости – хлопці в касках, бронежилетах та амуніції. І раптом починаєш розуміти як треба любити Україну, щоб служити в таких умовах, – розповідає Тарас Білан.

Коли прибули на місце, вразила скупість рухів, небагатослівність і дисциплінованість бійців. Військовий прийняв вантаж і одразу повідомив про це у Тернопіль на склад.

* Відчули певну гордість, війна таки дисциплінує, – продовжує Тарас Білан. – Коли ж хлопці переконалися, що ми свої, почали скупо посміхатися.

Пан Тарас із водієм стали мимовільного затримання підозрілої особи.

* Коли виїжджали, хлопці попросили «закинути» хліб та воду на один із блок-постів. Починаємо розвантаження, аж тут чуємо: «лежать! лицом на землю…». Коли зіскочили з кузова, побачили зосереджених бійців, а лицем до асфальту чоловіка, схожого на чеченця. Зрозуміли, що ми тут зайві, тому, не розпитуючи зайвого, поїхали, – ділиться враженнями волонтер «Ядра».

Т.Білан зауважує, що фотографуватись і бритись серед бійців не прийнято, вважають поганою прикметою. А ще хлопці просять негазованої або слабогазованої води, від сильногазованої – проблеми з горлом.

– Коли їхали туди, здавалось, війна десь далеко і лише там зрозуміли: війна поруч, в п’яти метрах від нас, – підсумовує Тарас.

Розвантаження відбувалося у присутності особового складу, із звітом про виконану роботу бажаючі можуть ознайомитися на Логістичному складі допомоги бійцям АТО (м.Тернопіль, вул. Збаразька, 16, гуртовня «Галант»).