6 січня в ефірі Громадського телебачення перебував відомий комбат Семен Семенченко. Військовий, який у жовтні 2014 року став політиком і нардепом провів один з найскладніших ефірів, де журналіст найавторитетнішого телеканалу України Христина Бондаренко задавала надзвичайно неприємні питання. Ефір вийшов найскандальнішим в Україні за всю декаду січня.
У Фейсбуці журналіст Христина Бондаренко описала ситуацію, як вона все це розуміє:
Про Семенченка все по пунтках:
1) Семенченко вибачився. Його вибачення полягало у наступному контексті: “По вопросам эфира остаюсь при своем мнении. Но как мужчина и офицер хочу извиниться.” Спочатку це було повідомлення у фб, далі він подзвонив. Виглядав розгубленим. Але навіть за те, що знайшов сили подзвонити, дякую.
2) Кожен ведучий має своє бачення ефіру. Це не є інформаційна студія. Глядач у праві обирати сам собі того ведучого, чий стиль йому подобається.
3) Мені особисто Семенченко був цікавий як людина. Тому що інформацією на 6 січня, яка б могла принести країні нові інформаційні месиджи, він не оперував. Прес-служба наполягала на тому, що він хоче говорити про “Нормандський формат” переговорів. Але я, наприклад, не розумію, що він може про це сказати нового, якщо він не бере у цьому участі.
Питання про діяльність у ВР йому також були задані. У тому числі і про те, що він особисто за цей місяць зробив. Так само йому було задане питання, хто в новій системі заважає йому працювати (це ж важливе для нас питання, нє?), але він багатозначно сказав: “имя им легион”.
3) Окремим пунктом питання про паспорт. Так, це є важливим. З огляду на те, яким прізвищем він підписував документи, будучи командиром, до серпня (тоді він зробив новий паспорт). Хто захоче може пошукати про це інформацію у ЗМІ
4) Кожен журналіст має право не оголошувати свої джерела. Це вам скаже будь-який медіа-юрист. Ті, хто пішов з батальону після Іловайська, говорили мені ті речі, якими я оперувала під час розмови. Назвати їхні позивні я не могла. І це не фейкові персонажі. Це люди, з якими я познайомилася на фронті у червні. До речі, саме Семен Семенченко завіз мене тоді в Лисичанськ, коли він лише звільнявся. Це взагалі окрема історія. Він так само подзвонив і сказав, що хоче дати ексклюзивне інтерв’ю. У місто ми заїхали конспіративно, туди нікого ще не пускали, бо йшла зачистка. Мені довелося представитися медсестрою. Тоді Семен для мене був героєм (і я це говорила йому в розмові зараз). Ми записали інтерв’ю з ним і його бійцями (це було під прокуратурою, про яку я згадувала йому в ефірі, але він зробив вигляд, що цього не памятає). Далі всіх звідти вивезли, бо у місті почали працювати снайпери. Семен вивіз нас на околиці і кинув там самих. Людей на вулиях не було. Всі ще сиділи у підвалах. І ми з оператором поняття не мали, як тепер звідти виїхати. Зв’язок заглушили, Семену ми вже додзвонитися не могли. Боєць із позивним “Лугань” побачив нас розгублених і запропонував вивезти з міста на його бетері. В ефір я дала інтервю Семена, як героя. Бо списала все на війну.
5) Про смс, дзвінки і коментарі про мене. Я не буду казати, що мені бажали і чим погрожували (бо фейсбук читає мама). Лише зазначу, що я теж була на фронті як журналіст. Це було 4 рази десь по тижню. Ми потрапляли в різні ситуації і багато що бачили. Але тут не про це. Тут про героїв. Про війну ми зробили два фільми. Тоді це було ще для 5 каналу. В обох є хлопці з батальйону “Донбас”. Я ними захоплююся. Вони справжні, щирі і, щоб нині не говорилося про навіть нинішній склад батальйону, я готова кричати це всюди, що там багато порядних і чесних людей. До речі, ось друга серія ВІДЕО
6) Семен у телефонній розмові наговорив багато. І про те, хто саме його нині “зливає” і про бійців, які йдуть від нього нині. Як журналісту мені цікаво розібратися у всьому. Ми з Сергій Мельничук збираємо факти з обох сторін. І персону Семена Семенченка ми будемо розглядати з усіх кутів. Правда, не знаю, чи це вже буде цікаво комусь. Його поведінка викликала неоднозначну реакцію медіа-спільноти. Не знаю, чи маю я право нині закликати до того, щоби його не брали на ефіри за таку поведінку. Адже перед hromadske.tv він так публічно і не вибачився.
Семен Семенченко ось так бачить ситуацію, яка склалася зі скандальним інтерв’ю.
О жизни в разных измерениях и о том что страна у нас одна.
——————————————————————————————-
Тяжело, родившись в Севастополе, знать, что после оккупации, все тычут пальцем в родителей и спрашивают «как вы могли воспитать бандеровца».
Тяжело, живя и работая на Донбассе ездить на Майдан.
Тяжело, пытаясь остановить «русскую весну», слышать через год «что ты там делал»
Тяжело, создавая «батальон Донбасс», слушать истории в СМИ о «торговле органами» и «карателях».
Тяжело терять погибших товарищей.
Тяжело слушать ультиматумы «Иначе мы расстреляем ваших пленных».
Тяжело вести людей на выборы, понимая что это нужно для страны, но не все поймут и многие осудят.
Тяжело выбирать политическую силу по совести, вопреки всем рейтингам
Тяжело собирать батальон после предательского удара
Тяжело понимать и принимать, что не все на фронте герои, выгонять мародеров, прочую шваль, а потом слушать их «откровения» в интернете.
Тяжело понимать что ты почти не видишь своих детей и можешь не увидеть их никогда
Тяжело думать о том на что жить завтра, читая про «свои» машины, дома, рестораны, читая сколько ты получил от разных олигархов и как сладко быть народным депутатом.
Тяжело понимать что виновные в Иловайске ПОКА еще ходят с тобой в одном городе, светят звездами на погонах, тяжело понимать что в ту грязь что они льют чтобы остаться на свободе поверят многие.
Тяжело понимать что завтра грязи будет еще больше, ведь система хочет сохраниться.
Тяжело понимать что некоторые вещи кроме тебя не сделает никто.
Я и не думал что будет легко. Не думал, но при всем этом, от линии фронта, до коридоров Рады, у меня сохранялось мышление войны. Войны, в которой мы должны победить. И любимое мною громадьске, в которое я пришел первый раз в том далеком марте — воспринимался как союзник в соседнем окопе. И что у нас общий враг — чума ошибочно именуемая «русской весной».
А если журналист не в соседнем окопе, если цель — эмоции и рейтинг, я еще к этому не привык. Для меня это дико. И отношения политик- журналист во время реальной войны, с действующим комбатом, мне в голову не укладываются. Оттуда и эмоциональность и переход в отдельных точках черты корректности. Просто по другому начинаешь относится на войне ко многим вещам…
Я не доллар чтобы всем нравиться. В батальоне и в Раде делаю все что могу и считаю необходимым для блага Украины. Танцевать под чью то дудочку, лишь бы меня все хвалили — не буду. Но и разницу в двух разных реальностях — запомнил. И как это видится с привычной журналистам точки зрения – тоже. Мы не успели еще стать политиками. И станем ли неизвестно. Но искать врагов там где их нет не будем точно. Многие пишут в личку слова поддержки, многие ругают. Не надо разделяться на “за” или “против”. Мы все на одной стороне. А уроки жизни сделают всех мудрее и терпимее друг к другу.
Христос народился !
P.S. Созвонился с Христиной еще утром. Как мужчина и офицер извинился перед женщиной и журналистом, обьяснил, что, на мой взгляд, у нас произошло. Ведь вне зависимости причин, как мужчина, я все равно за все в ответе. Пообщались, услышали друг друга. После праздников, попьем чаю и спокойно поговорим о жизни, батальоне Донбасс и политике.
P.S 2 Моему среднему сыну Мише исполняется сегодня пять лет. Его сейчас нет рядом но я его очень люблю.Это все когда нибудь закончится. И все будет хорошо
Слава Украине!
Головний редактор онлайн-видання “Українська правда” Sevgil Musaieva-Borovyk у Фейсбуці також не змогла оминути тему ефіру на “Громадському”:
Посмотрела вчерашний эфир Семенченко на Громадськом. Хамство по отношению к журналистам вы и так обсудите. Даже не хочу об этом писать.
Меня смутило другое. Звонит человек из Севастополя. Да, не совсем понятный вопрос задает, сбивается.
И Семенченко сначала ему говорит “Крым будет наш”, а потом “Ваша власть Аксенов” и ведущей “Зачем вы мне вату включаете?”.
Это вообще что и как? Толерантность народного депутата по отношению к своим гражданам, которые проживают на оккупированой территории? Вот это “Ваша власть Аксенов” можно считать признанием аннексии?А вата по отношению к человеку, который позвонил в эфир Громадського в Киев, а значит интересуется, что здесь происходит…? И в его вопросе не было о хунте или карателях. А даже если бы было, то это все равно не повод для оскорбления.
Интересно, как на все это отреагирует Садовый и Самопоміч. Этот эфир и реакция на него будет лучшим тестом.
Оставлю здесь два вопроса
1. Считаете ли вы поведение своего однопартийца в эфире 6 января на Громадськом корректным?
2. Почему Семенченко так бурно реагирует на вопрос о том, когда он получил свой новый паспорт? Что в нем такого? И когда он все-таки его получил?
Журналіст Громадського телебачення Богдан Кутєпов привідкрив ще одну грань одіозного комбата Семенченка:
Є така підстилка жуліка Колі Княжицького – Єгор Чечеринда. Нажаль, він не прочитає напряму цей пост. Десь рік тому він мене забанив, коли йому дали номінацію журналіст року за версією продажної премії Людина Року, і я троллив його трошки. А шкода, шо не прочитає. З усієї їхньої компашки рейдерів мене здається ше тільки екс-дірєктор ТВі (бггг) Тьома Шевченко не видалив з друзів, мазохіст. Ну не важно. Він чи хто там має доступ до Чічі, передайте йому, шо замість дивитись ефіри Семена на Громадському, хай свою програмку знімає, бо я включив випадково Еспресо – і шо бачу: Чечеринда і його авторська програма “Година Че” в повторі від 26 грудня. Підсумки тижня… А нічого, шо вже 7 січня?
І по Семенченку. На фото він – на Майдані, оце таким він і приходив у студію Громадського. Так ми всі його бачили ще рік тому. Він вирішив натягти перед ефіром балаклаву і звукореж його зненавидів. Потім він довго вигадував яким ім’ям його титрувати. На ходу вигадали Семена Семенченка. Тепер він політик. Все, крапка. Ніякий він не комбат, як, скажімо, і Мустафа більше не журналіст, а Порошенко більше не бізнесмен. Багато питань, які ставила Христина Бондаренко – на поверхні, вони гуляють фейсбуками не один тиждень. Семен би мав підготуватись і як політик реагувати виважено на ще більш гострі питання. А він ще більше питань залишив після ефіру. Тепер вони є і в мене, хоча раніше я ставився до його персони нейтрально. Мутний він, от шо. Щодо діда з Севастополя, який додзвонився скайпом – ну сорі, так вийшло. Почитайте головреда УП Севгіль Мусаєву-Боровик, вона правильні претензії до Семенченка озвучила. А ще гляньте на фб Грішина (нашого Сергія Грішина, а не Семенченка-Грішина), де він описав прекрасну історію, як один псевдо-волонтер, потрапивши до нас в ефір, оформив для себе комфортні псевдо-дзвінки скайпом і як він спалився, коли в ефірі був уже Скрипка, а питання йому й далі ставили боти Нагорного…
І останнє.
Репутація – це все, що ми маємо. Ім’я – це весь наш капітал. На відміну від Еспресо, наш власник не дрібний жулік і зарплати нам платять не з партійної каси, тому ви не бачите в ефірі в нас Авакова. До нього є мільйон запитань, але він іде на ефір до свого корєша з Народного фронту Княжицького, який ставить лише комфортні. На відміну від 112-го каналу, який досі чи то Захарченків, чи то напряму вже кремлівський, нас утримують наші глядачі. Фак! Я сам у це не вірив! Але це дійсно працює! Звичайні люди, хто по скільки може, платять мені й десяткам моїх колег зарплати, оренду за офіс і так далі. Є всі платіжки! Це справді Громадське: наші власники – не грошові мішки, а глядачі. Ми не можемо собі дозволити підняти сигнал на супутник, як 112-й та Еспресо, це дуже дорого. І гаманці наших глядачів не такі товсті, як Яценюківських касирів і в Сім’ї Януковича. Але джинсувати зате ми теж не можемо апріорі. Ми експериментуємо, розвиваємось, змінюємось – і радимося з нашими власниками: з вами. Не все ідеально, звісно. Але все ідеально чесно! Взявши хоч копійку “зліва”, ми втратимо все. Політичне замовлення, Семен Семенченко? Від кого блєать!?
З.І. А як в фб вимикаються коменти?)))))
