Нещодавно російський медіа-простір знову тривожно загудів від нових резонансних викриттів, пов’язаних з Україною. Дмитро Кисельов на каналі «Росія» критикував США, які працюють з Києвом «так, як заповідав Гітлер», розмахуючи якимось раритетним «аусвайсом» дивізії «Галичина», на якому прискіпливі блогери розгледіли дивні помилки і сучасні шрифти Times New Roman.
Уяву росіян вразило поголовне цитування російськими ЗМІ доповіді генпрокурора РФ Юрія Чайки, який заявив, що прибічники «Правого сектору», поспілкувавшись у соцмережах, готували державний переворот у Росії. Завдяки пильності органів правопорядку доступ до цих мереж був вчасно заблокований, а державний переворот – знищений у зародку. Щоправда, прес-секретар «Правого сектору» публічно божився, що вони ні сном, ні духом про цей переворот. Та лише хто йому повірить? Змова ліквідована, Росія врятована.
Третя новина, що поголовно шокувала російських обивателів від Калінінграда до Камчатки, пов’язана з тим, що провідні російські ЗМІ щосили заговорили про те, що у «бандерівській Україні», можливо, заборонять російські прізвища. Вся річ у тім, що якийсь громадянин послав на сайт Президента України Петра Порошенка пропозицію українізувати всі прізвища.
Це справжнє інформаційне «килимове бомбометання» з потужним суспільним резонансом. То хіба російському обивателеві, що в більшості своїй довіряє вітчизняним ЗМІ, спаде на думку перевіряти достовірність кисельовського «аусвайса», слухати якогось «правосека» чи уточнювати інформацію про єдиного ініціатора зміни прізвищ? Правильно — нікому.
Втім, нічого дивного у цьому немає, триває інформаційна війна, і до таких регулярних диверсійних виступів російської пропаганди пора звикнути. Можна передбачити, що гаряча фаза інформаційної агресії почалася восени 2013 року напередодні Вільнюського саміту (на якому спочатку планувалося підписання Угоди про асоціацію між Україною і ЄС — НВ), коли з’явився згаданий Кисельов і був запущений телецикл «Розлучення по-українськи».
Більше того, це далеко не найяскравіші зразки фальшивок російських ЗМІ. Якщо дотримуватися умовної хронології, то варто пригадати, наприклад, заяву МЗС РФ від 20 квітня 2014 року про візитку Дмитра Яроша, що не «згорає», або показані на Першому каналі «дані» українського Центрвиборчкому, згідно з якими той же Ярош упевнено перемагав на президентських виборах. Фейковим апофеозом стала розповідь «дружини ополченця» Галини Пішняк про «розіпнутого хлопчика».
Пригадується також інформація шеф-редактора каналу «Росія 24» Олени Кочкіної про те, як українські силовики проводять облави у поїздах і спійманих хлопців відправляють у Нацгвардію. Канал «Росія» у жахливих подробицях описував звірства українських солдатів, а «Перший» розповідав, що цим самим силовикам за їхні злочини було обіцяно у винагороду «клаптик землі і двох рабів».
Не можна не згадати і про те, як російські журналісти виявили «концтабір» поблизу Маріуполя, де ув’язнених виганяли на мінні поля. Безумовним унікумом стала відома розповідь — знову ж таки на каналі «Росія» — про те, як вчителі у Запоріжжі вчили дітей годувати синиць (символ України) і вбивати снігурів (символ Росії). У зв’язку з цим можна пригадати інтерв’ю глави Слідчого комітету РФ Олександра Бастрикіна «Російській газеті» (від 8 вересня 2015р.), яке глибоко шокувало росіян: виявилось, майбутній прем’єр України Арсеній Яценюк у складі каральних загонів «Арго», потім «Вікінг», брав участь у звірячих тортурах і розстрілах полонених російських солдатів у січні 1995 року в Грозному, за що й отримав орден Дудаєва «Честь нації». Список можна продовжувати до безкінечності.
Російська пропаганда за два роки інформаційної агресії сформувала стійкий негативний стереотип про сусідню державу. Для простого росіянина Україна — країна, де: а) за допомогою Заходу відбувся антиконституційний переворот і до влади прийшли бандерівці, що розпочали геноцид російськомовного населення і братовбивчу громадянську війну; б) русофобська київська влада проводить каральну операцію проти повстанців Донбасу. Тим часом, вороги Росії втягують Україну в ЄС і НАТО всупереч бажанню її народу. В цілому ж Україна — держава, що не відбулася, і без Росії її чекає деградація і розпад. Такий стереотип, який нав’язує російська влада через підконтрольні ЗМІ, виявився надефективним руйнівником контактів між двома народами.
В опублікованій нещодавно щорічній Доповіді Freedom House наголошується, що Росія стала «новатором сучасної державної пропаганди» і підсилила маніпуляції ЗМІ «в геополітично значимих питаннях політики з сусідніми державами». Автори доповіді відзначають «переорієнтацію дезінформаційної машини» РФ з України на Сирію. Хоча, як видно, ця сама «машина» Україну зовсім не забуває.
Складно сказати, коли і як у Росії відбудеться протверезіння і похмілля від агресивної антизахідної зовнішньої політики, пафосних імперських цінностей, ідеології «обложеної фортеці», силового домінування на пострадянському просторі і самогубного ізоляціонізму.
За минулі два роки внаслідок як військової, так і інформаційної агресії Росії відбувся глибинний «ментальний розрив», виникла прірва відчуження, недовіри і ворожості між громадянами України і Росії. Є підстави вважати, що такі зміни в суспільній свідомості мають довгостроковий, «гемоглобіновий» характер і тривалий час у масштабі поколінь визначатимуть характер і атмосферу стосунків Києва і Москви. Джерело
