Ці історичні події відновили багатовікову традицію української державності, висунули завдання побудови нової України – незалежної, демократичної, соціальної і правової держави.
Україна як суверенна держава має власні державні символи.
Державні символи — це закріплені в законодавстві країни офіційні знаки (зображення, предмети) чи звукові вираження, що в короткій формі виражають одну чи кілька ідей політичного, національного, історичного характеру і символізують суверенітет держави.
В статті 20 Конституції України, що була прийнята 28 червня 1996 року, визначено “державними символами України є Державний прапор України, Державний герб України і Державний гімн України”.
Прапор – полотнище певного кольору чи поєднання кольорів, часто з певним зображенням, прикріплене до держака чи шнурка; є офіційною емблемою держави, символом її суверенітету.
Державні й національні прапори здебільшого поєднують два або декілька кольорів, які відображають органічну гармонію народу з його землею, природою, світоглядом, багатством тощо.
Українська державна символіка включає прапор із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього (верхнього) і жовтого (нижнього) кольорів. За законами геральдики – це синьо-жовтий колір. У такому сполучені: синій колір – честь, вірність, щирість, мир, безкрайність неба, безпека, злагода; жовтий – щедрість Божа, український лан пшениці, велич, шана.
28 січня 1992 року Верховна Рада України затвердила синьо-жовтий прапор Державним прапором.
Державний Прапор – це закріплене в законодавстві офіційне полотнище держави, в якому шляхом добору певних кольорів (іноді з використанням малюнків чи написів) виражено ідеї політичного характеру.
Державний Прапор України – стяг з двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів: верхня смуга – синього кольору, нижня – жовтого. Співвідношення ширини прапора до його довжини – 2 до 3. Державний Прапор піднімається на будинках органів державної влади і управління, органів місцевого самоврядування, дипломатичних і консульських представництв України, на прикордонних заставах та митницях, на засобах пересування перших осіб та дипломатичних представників і консулів України, на морських суднах України, під час офіційних зустрічей на найвищому рівні, на відкритті спортивних змагань тощо.
Здавна різні народи використовували під час змагань певні символи, що мали вказувати місце збору воїнів. Найчастіше це був шматок тканини, прикріплений до списа. На князівських стягах давніх слов’ян зображали богів, тотемні знаки, а після прийняття християнства – Ісуса Христа та різних святих. Наприкінці XIII століття на українських землях стали вживати геральдичні символи на прапорах.
Українське синьо-жовте сполучення – одне з найдавніших. Ці кольори вперше з’явилися в 1410 році на корогвах Галицько-Волинського князівства: на синьому полі був зображений золотий лев. В Галичині у ХІХ столітті синьо-жовті кольори були визнані національними. До цього слід додати, що домінування жовтого та блакитного кольорів (з різними тіньовими гамами) на прапорах України – Русі простежується з періоду прийняття християнства. Запорізькі козаки мали мирний жовто-блакитний прапор. Подекуди українські патріоти віддавали перевагу малиновому та червоному кольорам. Сині й жовті кольори присутні у витворах мистецтва (мініатюри, прикраси), у гербах українських земель, міст і старшинських родів. Жовті та блакитні барви зустрічаються на прапорах і поховальних прикрасах ремісників і селян. У ХVІІІ столітті ці кольори присутні на полкових прапорах Київського, Лубенського, Полтавського, Чернігівського козацьких полків. Блакитні жупани й жовті свити носили учасники гайдамацького руху. Синьо-жовті козацькі знамена зображені на картині «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» І. Рєпіна та на знаменитому полотні М. Івасюка «В’їзд Богдана Хмельницького в Київ в 1649 році».
Наведені факти переконливо свідчать, що синьо-жовте поєднання кольорів великою мірою використовували у козацько-гетьманську добу. У 1848 році у Львові синьо-жовті прапори прикрашали будинок, де відбувся з’їзд українських учених. Їх порядок не був одразу усталеним, однак на зламі ХІХ-ХХ століть утвердився жовто-блакитний прапор. Особливого розмаху процеси використання жовто-блакитного прапора набули під час 50-х роковин від дня смерті Т.Г. Шевченка. У період 1917 – початку 1919 років синьо-жовтим прапором користувалися в Україні й більшовики. З 22 березня 1918 року з деякими змінами жовто-блакитний прапор використовувався Українською Національною Радою в Українській державі П. Скоропадського, в Західноукраїнській Народній Республіці, як державний прапор Карпатської України, а також українськими центрами в еміграції. У 1949 році Українська Національна Рада за кордоном вирішила, що до остаточного встановлення державних емблем незалежною владою України національний прапор є блакитно-жовтим.
Відповідальність за наругу над державними символами України передбачено у статті 338 Кримінального кодексу України.
Публічна наруга над Державним Гімном України – карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (850 грн.) або арештом на строк до шести місяців або позбавленням волі на строк до трьох років.
З метою вшанування державних символів щорічно 23 серпня в Україні відзначається День Державного прапора України. Це Державне свято встановлене Указом Президента України № 987/2004 від 23.08.2004 «Про День Державного Прапора України».
Головне територіальне управління юстиції у Тернопільській області
Будь як Валера
