Опитування методом face-to-face проводилося у Вінницькій, Волинській, Дніпропетровській, Житомирській, Закарпатській, Запорізькій, Івано-Франківській, Київській, Кіровоградській, Львівській, Миколаївській, Одеській, Полтавській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Харківській, Хмельницькій, Черкаській, Чернігівській, Чернівецькій областях та місті Києві (у Запорізькій, Миколаївській, Харківській областях – лише на тих територіях, що контролюються урядом України та на яких не ведуться бойові дії).
Опитування проводилося у 112 населених пунктах (57 міських та 55 сільських) за стратифікованою багатоступеневою вибіркою із застосуванням випадкового відбору на перших етапах формування вибірки та квотного методу відбору респондентів на заключному етапі (коли здійснювався відбір респондентів за статево-віковими квотами). Структура вибіркової сукупності відтворює демографічну структуру дорослого населення територій, на яких проводилося опитування, станом на початок 2022 року (за віком, статтю, типом поселення).
Опитано 2024 респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%. Разом з тим, додаткові систематичніі відхилення вибірки можуть бути зумовлені наслідками російської агресії, зокрема, вимушеною евакуацією мільйонів громадян.
Демократія під час війни
Українське суспільство впродовж тривалого часу мало парадоксальне ставлення до демократії. З одного боку, демократія, безперечно, вважалась пріоритетним типом устрою для України. З іншого – стійкий запит на «сильну руку», яка може навести порядок, теж залишався.
З початку російського повномасштабного вторгнення цей парадокс нікуди не зник. Але запит на демократію та її пріоритетність зріс значно більше, аніж на «сильну руку». Так, станом на момент опитування, 64% респондентів вважають, що демократія є найбільш бажаним типом державного устрою для України. 14% вважають, що за певних обставин автократія може бути кращою, аніж демократія, і ще 13% людей кажуть, що для них неважливо, яким є тип режиму. Такі показники підтримки демократії найвищі за багато років спостережень: до 2014 року пріоритетність демократії підтримували менше 50%, після Революції Гідності цей показник виріс до 54%, але лише після початку великої війни він перевищив 60%.
Запит на «сильну руку», навпаки, потрохи зменшувався. Водночас сьогодні ситуація дещо змінилась, і понад 58% вважають, що кілька сильних лідерів можуть зробити для країни більше, ніж усі закони та дискусії. До великої війни цей показник не перевищував 55%. Проте таке зростання є суттєво меншим, аніж збільшення підтримки демократії. Варто зазначити й те, що найвищі показники підтримки «сильної руки» були зафіксовані ще в кінці «нульових» і становили близько 75%.
В умовній дихотомії «свободи» чи «достатку» українське суспільство залишається розділеним. 31% респондентів в обмiн на власний добробут готові поступитися державi часткою своїх прав та громадянських свобод. Понад 47% – заради особистої свободи та гарантiй дотримання всiх громадянських прав готові терпіти певнi матерiальнi труднощi. Ще 22% не визначились з власною відповіддю. Попри таку розділеність, певна динаміка спостерігається. Загалом у цьому опитуванні суттєво скоротилась частка тих, які вагаються з відповіддю. Традиційно, відповіді на це питання розділялись на три приблизно рівні частки, тож зараз можна судити про те, що частина людей визначились зі своїми преференціями.
У разі протиставлення свободи і безпеки відповіді респондентів також розділилися. 39% ставлять пріоритет безпеки вище над свободою, а 34,5% – навпаки – свободи над безпекою. Ще 26,6% респондентів не визначились з відповіддю.
Що нас об’єднує?
Понад 90% українців пишаються своїм громадянством. (54,5% дуже пишаються і 36% – скоріше пишаються). Це найвищий показник за весь час соціологічного моніторингу.
Високі показники фіксуються і стосовно основної ідентифікації людей саме як громадянами України. Так, 72% опитаних ідентифікують себе як громадяни України, 12% – як мешканці села, району чи міста, де проживають, а 6% – мешканцем регіону, де вони проживають.
Віра в перемогу у війні – є тим, що об’єднує українське суспільство. Так вважають 72,5% опитаних. Ще 48% згадують віру у краще майбутнє, а 36% – патріотичні почуття.
37% опитаних вважають, що за роки існування незалежної України було більше позитивного, аніж негативного. 40,5% кажуть, що позитивного та негативного було приблизно порівну, а 15%, що негативного було більше. Попри війну, частка позитивних оцінок є найвищою за час спостережень. Молодші респонденти зазвичай більш оптимістичні у своїх оцінках української історії.
Майже 90% опитаних хочуть будувати своє майбутнє в Україні і лише 4% не бажають цього робити.
68% опитаних вважають Україну справді незалежною державою. 16% не погоджуються з цією тезою.
Якби референдум про незалежність України відбувався зараз, то 87,5% опитаних проголосували би «за» незалежність України. Проти – трохи більше 3%. Ще 5,5% заявили, що не брали би участі в референдумі.
Війна
Понад 90% опитаних вірять у перемогу України у цій війні. (77% – вірять і 15% – скоріше вірять). Лише 4% респондентів не вірять або скоріше не вірять у перемогу.
31% з тих, хто вірить у перемогу, вважає, що вона відбудеться до кінця цього року. 34% вважають, що вона настане через 1–2 роки. 7% вважають, що для цього знадобиться від 3 до 5 років. Ще 23% не змогли відповісти на це запитання і лічені відсотки кажуть, що перемога настане в дуже довготерміновій перспективі.
Але постає питання, що ж можна вважати такою перемогою? Більшість опитаних (55%) кажуть, що перемогою можна буде вважати вигнання російських військ з усієї території України та відновлення кордонів станом на січень 2014 року. Ще 20,5% навіть радикальніші – перемогою у війні для них буде знищення російської армії та сприяння повстанню/розпаду всередині Росії. Відносно невеликі частки респондентів вважатимуть перемогою завершення війни з тими чи іншими поступками з боку України. Близько 9% вважатимуть перемогою вигнання російських військ з усієї території України, окрім окупованого Криму, 7,5% – відновлення статус-кво станом на 23 лютого 2022 року, а 3% – припинення війни, навіть якщо російська армія залишиться на територіях, які були захоплені внаслідок повномасштабного вторгнення.
Понад 75% респондентів підтримають рішення після перемоги України та деокупації її території про повний розрив усіх стосунків з Російською Федерацією аж до цілковитої заборони на в’їзд росіян в Україну.
86% респондентів вважають, що російське керівництво несе основну відповідальність за війну в Україні. 42,5% опитаних вважають також, що така сама відповідальність лежить і на громадянах Росії. Водночас, близько 20% серед іншого звинувачують у вторгненні керівництво України, а 18% і 16% – держави-члени НАТО і керівництво США відповідно.
Попри війну, українці переважно позитивно думають про майбутнє України. Так, надія є найпоширенішим відчуттям в думках про майбутнє України – її відчувають 65,5% респондентів. 40% респондентів відчувають оптимізм. Тривога огортає 31,5% респондентів, а впевненість у майбутньому мають 23,5% опитаних.
