Відкриття 69-го Фестивалю Пуччіні відбулось 28 липня у місті Торре дель Лаго.
Відвідувачі побачили прем’єру нової постановки “Мадам Баттерфляй” – оперою Пуччіні, що отримала світове визнання саме завдяки виконанню Соломією Крушельницькою.
“Українська співачка ризикнула після провальної прем’єри цієї опери виконати провідну партію та неперевершено втілити трагедію почуттів японської дівчинки Чіо-Чіо-сан“, – пояснюють вони, повідомляє life.pravda.com.ua
“Вона була мешканкою цих земель – гарною жінкою, поліглотом, яка прекрасно знала італійську мову та проживала у сусідньому містечку Віареджо. Наші друзі – Фундація Пуччіні і Музей Соломії Крушельницької у Львові – роблять важливу справу у збереженні пам’яті двох великих артистів“, – описує українську співачку директор фестивалю Франко Моретті.
Він додав, що попри важкі для України часи, виставку підготували українські музейники спеціально для цього фестивалю.
Особливістю виставки “Гранд тур: Соломія. Україна – Італія” є багатошаровість конструкції, що поєднує інформаційні матеріали про кар’єру та життєвий шлях всесвітньо відомої артистки, унікальні архівні фотографії та аудіозаписи.
Для “оживлення” світлин залучили технології штучного інтелекту.
Побачити експозицію в італійському місті можна до 24 серпня включно.
***
Тисячі шанувальників творчості Джакомо Пуччіні у ці дні з’їжджаються з усього світу до італійського Торре дель Лаго. Там, на березі озера Масачукколі біля вілли маестро де нині діє його музей, у Teatro dei Quattromila 14 липня розпочинається щорічний фестиваль Пуччіні. Виконуватимуть найвідоміші твори композитора, серед яких один з найпопулярніших – “Мадам Баттерфляй”.
Понад 100 років цю оперу виконують на найкращих сценах кількох континентів. Втім всесвітньому тріумфу передував провал. Прем’єру “Мадам Баттерфляй” у міланському театрі Ла Скала освистали. Пуччіні був розбитий і певний, що це кінець.
Журналістка та дослідниця Анна Лодигіна розповідає, як українській оперній співачці Соломії Крушельницькій вдалось врятувати не тільки кар’єру композитора, але і його викоханий твір. Цей текст також сповнений начерками утвердження колоніалізму, який тепер Західна Європа пробує здолати.
На той момент Пуччіні був на піку свого творчого розквіту, на європейських сценах з успіхом йшли його опери “Манон Леско”, “Богема”, “Тоска”, які згодом увійдуть до фонду світової оперної класики. Але вечір 17 лютого 1904 року ніби перекреслив усі здобутки маестро. Він був упевнений, що на цьому його кар’єра закінчиться і він не зможе написати жодної ноти, закрившись у своєму домі в Торре дель Лаго. То що ж не так було з “Мадам Баттерфляй”?
На момент написання опери, європейська мода на Близький і Далекий Схід панувала у мистецтві вже близько століття. Публіка захоплювалась колоритом незвіданих нею країв – від Древнього Єгипту та Марокко до Китаю та Японії.
Доторкнутись до цієї “екзотики” можна було через мистецтво – живопис, архітектуру, театр і музику. Та цей опал культурою Сходу був поверхневим. Деякі художники ніколи навіть не бували у Північній Африці, але не стидались писати картини-фантазії на псевдо-арабську тематику. А навіть якщо і бували, неґрунтовно споглядали. Яскравим прикладом цього є полотно французького художника Ежена Делакруа, який марокканського єврея змалював на картині як араба-мусульманина.
Це захоплення Сходом в Європі дістало назву “орієнталізм”, мистецтвознавці називають його расистським, оскільки у творах яскраво протиставлялась домінуюча культура білих європейців невідомому і дивному світу “інших”, що також відбилось у музиці.
“Опера тривалий час була для слухачів чимось на кшталт “вражаючого шоу”. Тому екзотичні сюжети, вражаючі декорації, красиві костюми, танці і навіть тварини на сцені сприяли захвату публіки”, – розповідає музикознавиця Стефанія Олійник.
“Найбільший розквіт орієнталізм в музиці отримав в період Романтизму у 19 столітті, де “екзотика” використовувалася не просто як зовнішній атрибут сюжетної канви чи сценографії. Композитори, зокрема, Пуччіні, використовували музичні мотиви, мелодії та ритми, специфічні інструменти тієї культури, яку намагалися передати, щоб саме музикою “намалювати” східний колорит”.
За словами експертки, це неабияк збагатило оркестрове звучання, ладове і гармонічне мислення, музичну мову європейської культури та оперного мистецтва.
Ідея створити “Мадам Баттерфляй” у Пуччіні виникла після перегляду п’єси американського драматурга та режисера Девіда Беласко в Лондоні. В основу опери була покладена повість Джона Лютера Лонґа, який сам ніколи не був у Японії і відтворив у творі спостереження своєї сестри Дженні під час її місіонерської мандрівки разом з чоловіком до країни вранішнього сонця.
Пуччіні так вразила трагічна історія кохання японської гейші, що одразу зробив пропозицію драматургу написати оперу за цією драмою. І почались три роки кропіткої роботи. “Відомо, що Пуччіні вивчав японську культуру під час написання опери, консультувався, зокрема, з дружиною японського посла в Італії”, – розповідає музикознавиця Стефанія Олійник.
Закінчував писати оперу Пуччіні в ліжку, відновлюючись після перелому стегна, який отримав внаслідок автокатастрофи. Композитор був одержимий новим твором і вірив, що він стане найкращим його доробком. Тож обирає для прем’єри найкращий театр Італії – La Scala, а на усі ролі – найяскравіших виконавців, головну з них виконувала італійка Розіна Сторкіо.
Ще під час роботи друзі казали композитору, що опера потребує доопрацювання, а також дещо перевантажена і затягнута. Але Пуччіні ні на що не зважав. І цілковита впевненість в успіху розбилась вже під час першої дії на прем’єрі. Публіка протестувала і галасувала. Лінчування тривало і в другій дії. Закінчилось тим, що оперу освистали. Маестро зазнав цілковитого фіаско.
Друзі та колеги вмовляли Пуччіні не кидати свій доробок на поталу критикам, а доопрацювати і представити оновлений варіант. Щодня до вілли композитора приходив музичний видавець Тіто Рікорді, який спонукав пришвидшити “лікування” “Мадам Баттерфляй”.
Нарешті Пуччіні погодився. Спочатку він змінив драматургію, переробивши двоактну структуру (друга дія у першій редакції опери тривала понад півтори години!), на триактну. А на головну партію він запросив співачку, яка відзначилась на головних сценах світу не тільки своїм голосом, але й акторськими здібностями – українку Соломію Крушельницьку.
Пуччіні вже був знайомий з Соломією. Зокрема, вона дебютувала на італійській сцені в опері маестро “Манон Лєско” у Кремоні. Сестра Крушельницької Олена, яка була присутньою на тих репетиціях, згадувала, як родина Пуччіні дуже сердечно до них ставилась, разом вони ходили на прогулянки і знайомство поступово переросло в дружбу.
“Як кожний амбітний композитор він слідкував за нею від того часу і бачив як Крушельницьку у рецензіях виокремлюють. Також я схиляюся до того, що взяти її на роль Чо-Чо-Сан порадив видатний диригент Артуро Тосканіні. Він також працював з нею раніше та схилявся перед її талантом про що свідчать зокрема його листи до неї”, – розповідає головна хранителька фондів Музею Крушельницької Ірина Криворучка.
Для відродження “Метелика” обрали Teatro Grande в Брешії. Повторну прем’єру запланували вже за кілька місяців після провалу – 29 травня, на неї мав завітати сам король Італії Вітторіо Емануеле III, оскільки Пуччіні присвятив твір його дружині королеві Єлені. Втім оскільки та була при надії, не змогла приїхати особисто.
Соломія ретельно готувалась, відточуючи не лише вокальні партії, але й працюючи над образом Чо-Чо-Сан: її рухами і поставою, аби ніхто не засумнівався, що на сцені стоїть справжня японка. У дні виступів Крушельницька не приймала відвідувачів, не відповідала на дзвінки, а тільки була в думках про образ, у якому мала з’явитись перед глядачем увечері. Так було і цього разу.
Ледь не уся Брешія прямувала до театру, публіка прибула навіть з Мілана, щоб стати свідками або остаточного фіаско Пуччіні, або його тріумфу над заздрісниками. Усі в очікуванні.
За диригентським пультом з’явився Клеофонте Кампаніні. Піднялася завіса – і перед глядачами виринули яскрави декорації Японії. Чи не з перших секунд почалася магія. Ледь не після кожної виконаної партії глядачі викликали на поклони Джакомо Пуччіні або просили повторити на біс виконані уривки – фінал дуету “Чудова ніч”, романс Баттерфляй “Чуєш, ще прийде день жаданий” і завершальне інтермецо другої дії оркестру. До рампи кілька разів викликають диригента і провідну солістку, яку згодом у пресі обдарують найпишнішими епітетами щодо її неперевершеного співу і акторської вдачі.
“Соломія Крушельницька, яка вразила всіх силою драматизму і блискучим акторським талантом, була справжньою тріумфаторкою вистави”, – напише відомий італійський музикознавець Рінальдо Кортопассі. Це був тріумф, якого так жадав і на який розраховував Джакомо Пуччіні.
Музикознавці вважають не перебільшеним твердження, що успіху маестро завдячував саме Крушельницькій. Так, він доопрацював оперу, але саме їй вдалося переконливо перевтілитися у японську дівчинку, спокушену і потім кинуту американським лейтенантом, трагічно зобразити ніжність кохання, розпач і мужність водночас, що призвели до її самогубства так, що публіка повірила у цю історію і була нею зворушена.
Таким чином, українка встановила “еталон” виконання партії Чо-Чо-Сан.
“Опера була приречена на забуття, але Крушельницька, захопившись роллю ніжної японки, воскресила цей твір. Коли б усі композитори мали для своїх опер артистів з таким талантом, як Соломія Крушельницька, то напевно велика кількість творів навіть сумнівної вартості, не знала б невдачі”, – написало після чергової вистави лісабонське видання Diario illustrado.
Окрилений успіхом Пуччіні підписав Крушельницькій свій портрет: “Найпрекраснішій і найчарівнішій Баттерфляй”. А в кабінеті над його письмовим столом у Торре дель Лаго завжди висіла одна єдина фотографія, і це була фотографія Соломії Крушельницької, як пам’ять про відродження геніальною артисткою його опери “Мадам Баттерфляй”. Її українка виконувала близько 100 разів у театрах трьох континентів – від Італії та Португалії до Єгипту та Аргентини. Від дня відродження “Метелика”, Крушельницьку пов’язувала з маестром не тільки опера, але й багаторічна дружба.
“Можливо, інші Баттерфляй з’являться з часом на наших сценах, але як неможливо відокремити “Отелло” від Франческо Таманьо, “Манон” Массне від подружжя Ґараллі, “Травіату” від Джемми Беллінчоні, “Богему” Пуччіні від Джузеппе Борґатті, так кожного разу, коли нам доведеться слухати в “Мадам Баттерфляй” інших співачок, перед очима відразу ж виникатиме незабутня постать Крушельницької, а всі інші здаватимуться її блідою тінню”, – пророчо написало у далекому 1904 році видання Il Corriere.
