Нашому суспільству потрібно прийняти цю нову реальність і навчитися правильно комунікувати з цими людьми, щоб зробити їхню адаптацію якомога легкою. Допомогти, а не нашкодити.
Є певні правила для спілкування з людьми з інвалідністю, які зовсім неочевидні:
Наприклад, не допомагайте, якщо вас про це не просили. Завжди спочатку питайте, чи потрібна людині допомога, і ніколи не торкайтесь людини з інвалідністю чи їхніх допоміжних засобів пересування без їхнього дозволу. Це не просто неввічливо, такими діями ви можете порушити баланс та нашкодити людині. Якщо ваша допомога доречна, вам про це скажуть. Не жалійте. Важливо не жаліти, а співчувати. Яка різниця? Коли ми жаліємо людину, ми дивимося на те, що людина втратила, хочемо сказати їй «бідний/бідна». А коли ми співчуваємо, то бачимо те, що в неї є. Її силу та витривалість. Ми поважаємо її, але нам шкода, що їй довелося багато пережити. Не питайте про травму. Часто людям важко згадувати про поранення чи травмування. Якщо вам важливо дізнатися про це, спочатку запитайте, чи комфортно їм розмовляти про цей досвід. Не ігноруйте. Зустрівши людину з інвалідністю, ми часто почуваємося розгубленими. Не знаємо, що казати, як реагувати, і тому обходимо стороною чи уникаємо спілкування з ними. Люди з інвалідністю є такими ж громадянами як і кожен із нас, багато з них поклали своє здоров’я, захищаючи наше життя. Вони заслуговують на нашу увагу та повагу. Не витріщайтеся. Якщо ви зустріли людину без кінцівки або з протезом – не розглядайте їхню травму. Людині буде це неприємно, вона почуватиметься ніяково та некомфортно.Поговоріть із дітьми про людей з інвалідністю. Дуже важливо розмовляти не в присутності людини, якої це стосується. Тому краще говорити заздалегідь, до того як діти виявлять цікавість. У розмові використовуйте правильний термін «людина з інвалідністю» і пояснюйте дитині доступними для її віку словами вищенаведені правила.
І найголовніше – навчіть дитину бачити в людині насамперед особистість, а в інвалідності просто одну з ознак.
