Чи дійсно у першому читанні ухвалили можливість «відкупитися» від кримінальної відповідальності за корупцію? Експерти Центру політико-правових реформ Євген Крапивін та Ольга Піскунова пояснили спеціально для LB.ua.
Публікуємо ключові тези з матеріалу.
Корупція і членство України в ЄС
Коли Україна у 2022 році подала заявку на членство в ЄС, то у відповідь отримала сім рекомендацій. Їх виконання було запорукою набуття статусу держави-кандидата. Серед них були як цілком конкретні та вимірювані кроки, так і дуже розпливчасті й нечіткі формулювання, як от: посилення боротьби з корупцією, зокрема на високому рівні, шляхом активних та ефективних розслідувань, а також забезпечення належної динаміки судових справ та винесених вироків.
Корупційні правопорушення належать до так званих “білокомірцевих”. Як правило, більшість доказів у таких правопорушеннях міститься в документах, а доведення вини вимагає ретельного пошуку цих документів, і складних, іноді тривалих, експертиз. Угода зі слідством значно спрощує і скорочує цей процес, бо тоді підозрюваний визнає себе винуватим у скоєнні злочину, отримуючи натомість гарантії менш суворого покарання і розуміючи суть цього покарання ще до походу в суд.
Від того виграє і сторона обвинувачення – економить ресурси розслідування, які може витратити на інші провадження, включно з тими, де особа не визнає свою вину. Іноді угоди укладаються у провадженнях з мінімальними судовими перспективами, особливо, коли неможливо здобути ключові докази або спливають строки притягнення до відповідальності.
Такі угоди набагато більше забезпечують досягнення цілей кримінального правосуддя, включно з невідворотністю покарання, аніж закриття проваджень на стадії досудового розслідування, виправдувальні вироки чи закриття корупційних справ у зв’язку із закінченням строків давності, що нерідко можна спостерігати у судах.
Отже, розширення можливостей укладати угоду зі слідством може забезпечити належну динаміку судових справ та винесених вироків, як це рекомендувала Єврокомісія.
Що таке угода зі слідством?
У кримінальній юстиції це досить давня й поширена практика, яка наділяє прокурора опціями і можливістю зробити взаємовигідну пропозицію підозрюваному. Держава при цьому економить час детективів, прокурорів, суддів і бюджетні кошти, які у нашій країні в умовах війни є вкрай важливим ресурсом, а підозрюваний отримує цілком прогнозоване покарання за визнання своєї винуватості. Така угода обов’язково має бути затверджена судом.
Інститут угод про визнання винуватості є світовим трендом. До прикладу, у США понад 90% проваджень завершуються укладенням plea bargain (угоди), адже така модель є ефективною.
В українському кримінальному процесуальному законодавстві цей інститут виник лише 2012 року і досі не став поширеною практикою. Каменем спотикання тут є досить обмежений вибір опцій, які обидві сторони можуть запропонувати одна одній. Цей вибір по суті обмежений лише можливістю для підозрюваного пом’якшити собі покарання в обмін на інформацію про інший злочин. Однак, коли особа не володіє такою інформацією, то ця можливість зводиться до нуля.
Зрештою, судовий розгляд провадження передбачає, що в результаті тривалого процесу, який іноді може затягнутися на 10 і більше років, одна зі сторін програє.
Особливо гостро питання обмеженого вибору постало із початком роботи спеціалізованих антикорупційних інституцій: Національного антикорупційного бюро України (НАБУ), Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) і ВАКС. Дискусії експертів у сфері кримінальної юстиції та представників антикорупційної інфраструктури щодо розширення можливостей укладати угоди про визнання винуватості у справах, які розслідує НАБУ, тривають вже понад п’ять років.
Розширення підстав для укладання угод зі слідством включені до Плану Ukraine Facility, який містить взяті Україною на себе зобовʼязання в межах фінансової підтримки ЄС. А також є одним із заходів Державної антикорупційної програми на виконання Антикорупційної стратегії.
Таким чином, проєкт Закону 11340 спрямований на виконання двох програмних документів, які мають значення для євроінтеграційного процесу.
Угода зі слідством = відкуп від кримінальної відповідальності
Звісно, ні. Це перекручення фактів. Ініціювати угоду про визнання винуватості може як сторона обвинувачення, так і сторона захисту. Проте кінцеве рішення – винятково за прокурором, який має право вибору: погоджуватися на угоду чи ні. Ніхто не може примусити його ані запропонувати угоду підозрюваному, ані погодитися на запропоновану угоду.
У випадку топ-корупційних справ остаточне рішення за Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою, керівник і прокурори якої відібрані на конкурсних засадах за участі міжнародних експертів. А на початку цього року САП отримала автономію і ще більшу незалежність від Офісу Генерального прокурора. Отже, можна презюмувати, що антикорупційні прокурори точно діятимуть винятково в інтересах слідства. Тим паче, якщо взяти до уваги, що угода про визнання винуватості має бути погоджена з керівником САП. Врешті, таку угоду має затвердити ВАКС, тобто є судовий контроль за дотриманням процесуальної форми.
Технічно це виглядає так: проєктом Закону 11340 пропонується надати можливість укладати угоди в особливо тяжких злочинах, віднесених до підслідності НАБУ, за умови відшкодування підозрюваним або обвинуваченим завданого збитку або заподіяної шкоди. Такого угода обов’язково має бути погоджена з керівником САП і затверджена антикорупційним судом.
То перемога чи зрада?
Законопроєкт 11340 не є досконалим. Після оприлюднення його тексту експерти уже висловлювали критичні зауваження. Не знайшов цей проєкт підтримки антикорупційного комітету Верховної Ради, а також отримав низку зауважень від Головного науково-експертного управління парламенту. Та найбільш емоційній критиці він піддався з боку деяких громадських активістів.
Тут варто нагадати і пояснити кілька важливих речей.
Як зазначалося вище, розробка законопроєкту, який би передбачав можливість укладення угод зі слідством за умови відшкодування збитків або шкоди і звільнення від відбування покарання для корупціонерів, включена до Державної антикорупційної програми, проєкт якої ще наприкінці 2022 року пройшов серію громадських обговорень та погодження з усіма заінтересованими органами державного влади. Однак саме цей пункт не викликав жодних зауважень ані з боку громадськості, ані з боку представників антикорупційної інфраструктури. Що викликало таке обурення зараз – важко сказати.
Прокурори САП не заперечували проти таких змін (і неформально їх підтримували). В останній момент після висновку антикоркомітету Ради САП змінила свою думку, пояснивши: «можливість узгодження за угодою про визнання винуватості менш суворого покарання, ніж передбачено санкцією статті Кримінального Кодексу, у тому числі за особливо тяжкий корупційний злочин, без обов’язкового викриття іншої особи у вчиненні злочину… не відповідає меті укладання угод про визнання винуватості, які мають сприяти викриттю організаторів злочинів через співпрацю з іншими співучасниками. На нашу думку, викриття організаторів корупційного кримінального правопорушення має бути невід’ємною умовою укладання таких угод».
Проте ані активісти, які критикують цей законопроєкт, ані журналісти не згадують, що відбулося лише перше читання, а не остаточне ухвалення документу. Тим паче майже ніхто не звернув уваги, що Верховна Рада ухвалила рішення доопрацювати текст законопроєкту, а отже є шанс, що всі дискусійні положення будуть змінені.
