На початку серпня група народних депутатів зареєстрували у Верховній Раді України законопроєкт №13602 Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення роботи Державного бюро розслідувань. Законопроєкт передбачає:
– зміну статусу ДБР з правоохоронного органу на центральний орган виконавчої влади;
– зміну координатора структури ДБР з Президента України на Директора ДБР;
– зміну суб’єкта призначення на посаду Директора ДБР з Президента України на Кабінет Міністрів України (далі – КМУ);
– зміну уповноваженого органу на звільнення Директора ДБР з ВРУ на КМУ;
– обрання нового директора ДБР конкурсною комісією з 6 членів, по 3 з яких від КМУ та від міжнародних громадських організацій, що протягом останніх 3-х років надавали Україні міжнародну технічну допомогу в сфері протидії корупції або правоохоронної діяльності;
– обрання директора ДБР на конкурсі з переважним голосом міжнародних експертів, за зразком конкурсу на голову БЕБ;
– запуск двох комісій після переобрання керівника ДБР: з переатестації та добору нових співробітників (в обох випадках половина комісії незалежні експерти від громадськості);
– запровадження ради громадського контролю та дисциплінарної комісії ДБР тощо.
Центр політико-правових реформ проаналізував документ і ділиться засторогами щодо деяких недоліків.
Законопроєкт №13602 спрямований на удоскалення гарантій інституційної незалежності ДБР та виправлення недоліків чинного Закону про ДБР в частині його відповідності Конституції України.
Пропонована процедура обрання Директора ДБР не є новою та апробована під час конкурсу на Директора Бюро економічної безпеки України (далі – БЕБ), тож у цілому її можна оцінювати позитивно
Водночас низка положень законопроєкту замість виправити недоліки конкурсної процедури на Директора БЕБ та удосконалити її задля досягнення кращої правової визначеності, прозорості та довіри до конкурсу, цілеспрямовано засилюють їх, що, як видається, стане предметом полеміки і боротьби у депутатському корпусі та не може бути підтримано.
Наприклад, до складу конкурсної комісії з обрання директора ДБР включаються не менше 3 осіб від міжнародних та іноземних організацій, які погоджують пропозицію спільного списку кандидатів. Таке формулювання «не менше 3 осіб» несе потенційний варіант ситуації, коли КМУ буде обмежений у дискреційному виборі членів конкурсної комісії з числа міжнародних експертів на 3 посади 3-ма кандидатами. Це не відповідає демократичним засадам, формулюванню законопроєкту що КМУ «визначає членів конкурсної комісії на відкритому засіданні», оскільки у такому разі функція конституційного органу буде зведена до «затвердження» списку кандидатів, а не їх вільного визначення чи призначення.
Аналогічну ваду має й положення законопроєкту про подання конкурсною комісія на розгляд Прем’єр міністру України відібрану з числа учасників конкурсу кандидатуру на посаду Директора ДБР, який вважається переможцем конкурсу. Таким чином, функція КМУ знову ж таки з сутнісної перетворюється на церемоніальну і полягатиме лише у затвердженні поданої кандидатури. Як видається, Уряду України як конституційному органу належить надати до вибору не менше двох кандидатур на посаду Директора ДБР.
Потребує удосконалення порядок конкурсу та його складові елементи. Зокрема законом варто визначити вичерпний перелік видів випробувань (тестувань), які можуть застосовуватись; передбачити затвердження конкурсною комісією критеріїв оцінювання практичних завдань, складання нею вмотивованої рецензії на практичні завдання кандидатів та опублікування на її медіа-ресурсах практичних завдань кандидатів з виставленими балами та рецензіями. Етап практичного завдання у конкурсі на Директора БЕБ викликав у медіа хвилю критики, незрозумілості критеріїв та звинувачень у непрозорості роботи комісії. Принагідно, звернемо увагу, що у конкурсі на посади дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя конкурсна опублікувала практичні завдання з балами за них, що жодним чином негативно не позначилося на державних чи службових інтересах, таємниці приватності тощо, навпаки – підвищило довіру до цього конкурсу, зробило його процедуру прогнозованою та передбачуваною для майбутніх конкурсантів у цю службу, усунуло домисли про фаворитизм чи інші неписані критерії в роботі комісії.
Варто передбачити за вмотивованою заявою кандидатів й процедуру перегляду конкурсною комісією (апеляції) усіх видів випробувань (завдань), що не оцінюються автоматично комп’ютерними програмами, а засновані на суб’єктивному факторі.
Як видається, тільки за таких умов можна буде говорити, що законопроєкт 13602 справді дозволить підвищити довіру громадян до правоохоронної системи та державних інституцій загалом, адже справедливість і ефективність досудового розслідування розпочинається зі справедливого, прозорого, компетентного наповнення посад.
