ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ДО ТЕАТРАЛЬНОЇ ГРОМАДСЬКОСТІ УКРАЇНИ
Шановні колеги, діячі театрального мистецтва!
Сьогодні, у час великої визвольної війни проти російських окупантів, український театр прагне порушити питання національної ідентичності, пошуку смислів людського буття. Природно, що воєнна та інші загальнолюдські теми набувають актуального звучання, а театр стає трибуною для формування патріотичності, толерантності, емпатії в людській душі. Традиційні зображально-виражальні засоби мистецтва Мельпомени, новітні візуально-аудіальні прийоми та творчі практики дозволяють це робити професійно, по-громадянськи переконливо, чесно для різних вікових категорій глядачів.
Водночас сьогодні на мистецьких майданчиках присутня практика відтворення сценічної правди людського буття засобами пейоративної лексики. Це стало нібито «потребою часу і творчого самовираження» для деяких драматургів, режисерів, акторів. Вони виправдовують це тим, що «звичайні» слова так точно й експресивно не можуть відобразити події. Принагідно варто зауважити, що ця лексика має відверто російське походження. В українській мовній картині світу такі лексеми не присутні, а в багатющій скарбниці українського фольклору, зокрема в сороміцьких піснях, є досить влучні національні відповідники гумористичного змісту.
Наші захисники на передовій, використовуючи подібні вирази, повертають ворогові їхню лексику разом зі снарядами. Але на сценічних майданчиках, які транслюють історії воєнного життя, оперування цією лексикою є неприпустимим явищем. У цьому простежуються маніпулятивні прояви, підступні прийоми гібридної війни росії проти України, непрофесіоналізм та моральна незрілість деяких авторів вистав.
Сумно усвідомлювати, що «брудне» ллється на українців відповідно до законів гібридної війни звідусіль. Тюремна російська лексика полонила підлітків, які вважають нормою так мислити й розмовляти. Обсценні вирази постали «на часі» в засобах масової інформації, на сторінках художніх творів, а зараз – і на театральних майданчиках. Це спостерігалось, наприклад, під час показів вистав учасників з Києва та Одеси на фестивалі сучасної української драматургії «Дніпро.Театр:UA».
Чи варто говорити про закони художнього моделювання життя в мистецьких творах, які передбачають інші форми освоєння дійсності, навіть у непростий воєнний час? Для гармонізації людської особистості, для нашого майбутнього, для підтвердження сили та слави українського духу. І якщо після Української Перемоги у спадок «дістануться» зразки російської тюремної культури, які звучатимуть замість нашої, постане питання про справжнього переможця.
Закликаємо колег-театралів, працівників культури заглибитись у витоки проблеми, коли радянська репресивна машина через тюремні заклади свідомо розповсюджувала цей «словесний жах», стираючи національну ідентичність народів.
Звертаємося з цими роздумами до вас у знаменний день 170-річного ювілею академіка Дмитра Яворницького, унікального дослідника українського козацтва, який також описував лексику славетних нащадків нашої слави. То чи не варто взяти до уваги спостереження професора?
Слава Україні! Шануймося, бо ми того варті!
З повагою –
колектив Дніпровського національного
академічного українського музично-драматичного
театру імені Т.Г.Шевченка
В Італії почали розслідування “снайперського туризму” під час війни в Боснії
