Це рефлексія про покоління, яке живе під прицілом соцмереж, де висновки роблять ще до того, як з’являється бажання почути правду.
Ідея пісні народилася з фрази «Вони не знають мене, знають тільки як мене звати». Шершень трансформує її у ключовий рядок треку – «Вони чують лиш моє ім’я з безодні», підкреслюючи розрив між зовнішнім сприйняттям і внутрішнім досвідом. У тексті є особисті спогади з дитинства, вдячність батькам за сформовані цінності, вуличні епізоди та втрати, які не потрапляють у стрічку соцмереж.
Разом з піснею артист презентував кліп. Відео візуально продовжує ідею пісні, занурюючи глядача в особисту хроніку артиста. У кадрі Шершень з’являється на знакових для себе локаціях, це зокрема біля будинку, де він виріс, та на стадіоні, де в дитинстві грав у баскетбол. Паралельно розгортається лінія спогадів: артист переглядає архівні фотографії, що вибудовуються у хронологічний ряд це від знімків із бабусею та дідусем, до кадрів із батьками й близькими друзями. Цей візуальний прийом підкреслює головний меседж треку: за публічним ім’ям стоїть жива людина з власною історією, корінням і пам’яттю, яку неможливо звести до одного образу
«Ім’я» це не ностальгія заради ностальгії, а чіткий меседж: не судити людей поверхнево. Артист говорить про середовище, яке сформувало його як особистість, про друзів дитинства, що стали опорою і частиною його ідентичності, та про реальність, яка не завжди виглядає привабливо, але завжди залишається чесною.
«Ім’я» — це нагадування: за кожним ім’ям стоїть ціла історія, яку варто вислухати до кінця.
