Передивляюся “Теорію Великого Вибуху” і в повному захваті від глибини роботи над персонажами з точки зору психології. Особливо в тому, як вони сформували пари. Кого цікавить робота з персонажами, тут 👇 трохи для вас.
Далі буде дуже багато спойлерів, тому хто не дивився, читайте на свій страх і ризик) Але якщо ви таки любите ситкоми, навряд чи це зіпсує вам задоволення від перегляду.
👉 Леонард і Пенні – —ключовий драйвер серіалу. Він закохується миттєво, їй для цього потрібно багато сезонів. Здавалося б, вони максимально різні: в нього чудова освіта, хороша робота, стабільність і вміння любити всім серцем; вона ж навіть не закінчила коледж, працює офіціанткою “поки розкрутиться акторська кар’єра”, міняє одного тупого качка на іншого і втікає від серйозних стосунків.
А що під цим? Звісно, сімейний бекграунд. Батько Пенні хотів хлопчика і все життя ростив її як сина-спортсмена. Щойно в неї з’явилися груди, батько втратив до неї інтерес. І вона кинулась шукати підтвердження власної цінності в обіймах випадкових хлопців. Навіть нав’язливе бажання стати актрисою в неї через шалену потребу в зовнішньому схваленні (за тією ж логікою, за якою на сцену йдуть переважно люди дуже самотні, яким потрібно, щоб їх побачили і почули). Звикла до емоційних качель, вона довго не може прийняти стабільні стосунки з Леонардом, бо не розуміє чи так має виглядати любов.
Леонард же виріс у сім’ї, де мама — психіатр і нейробіолог — змалку ставила на ньому досліди, щоб писати роботи з дитячої психології, але ніколи не обіймала ні його, ні його батька. В нього колосальна потреба в близькості й контакті, а в пошуку жіночого схвалення він може в прелюдію годинами, щоб уже точно догодити партнерці. Дуже боїться бути відкинутим і покинутим, а Пенні для нього водночас недосяжна мрія через її красу та закриття потреби в тілесності, через її високе лібідо. Емоційність, простота і відкритість Пенні також повна протилежність його холодній, застібнутій на всі ґудзики матері-аутистці (оффтоп: саме цей досвід життя і спілкуванння з аутистом з самого малечку зробив Леонарда єдиним ідеальним кандидатом в руммейти Шелдона). 
👉 Говард і Бернадетт
Говард — сухоребрий єврейський давно-не-хлопчик, який живе з мамою після того, як батько покинув їх, коли йому було 11. Владна мама заповнює собою весь простір Говарда, душить турботою, маніпулює почуттям провини “всю себе тобі віддала”, подавляє його сексуальність і вимагає повного злиття. Єдиний доступний Говарду спосіб бунту — невміло, хоч і наполегливо залицятися до всього, що рухається. Говард любить маму і навіть чистить їй пемзою п’яти, але також і ненавидить і думає, що стане вільним лише після її смерті.
Бернадетт — католичка (що наближає маму Говарда до інфаркту), іще нижча за Говарда (її професія “мікробіолог” є жартом щодо її зросту), але з великими “материнськими” грудьми і ніжним-ніжним голосом. Та чим більше розкривається персонаж, тим більше ми бачимо, що ця улюблена донечка поліцейського з відділу вбивств має залізну волю і таку ж хватку, а заодно і вміння кричати так, що Говард починає несвідомо відповідати їй: “Так, мам”/”Добре, мам”. 
👉 Шелдон і Емі
Шелдон – асексуальний геній-аутист із ОКР, якому дуже важко з соціальними взаємодіями: він не розпізнає сарказм, не розуміє, що його прямота ображає людей, не розуміє фізичних проявів почуттів і уникає дотиків. Тому всі соціальні взаємодії він регулює за допомогою контрактів: у нього є контракт на дружбу, співжиття і стосунки в парі. Будучи все дитинство і шкільні роки битий тупішими, але сильнішими за нього, Шелдон повністю вклався в розвиток своєї сильної сторони — надзвичайного інтелекту. Єдину справжню підтримку він завжди отримував від своєї мами-релігійної фанатички, переконаної, що любити таку дивну дитину — то випробування їй від Господа, яке вона має пройти як справжня вірянка. Повторюваний жарт протягом серіалу: “Я не божевільний – мене мама перевіряла” багато говорить про те наскільки соціум його не розуміє, і навіщо Шелдону ідея, що справжнє його походження позаземне. Шелдон узагалі не шукав би собі пару, якби не думка, що залишити потомство з жінкою, рівною йому за інтелектом, — його відповідальність перед майбутнім людства.
Емі — нейробіолог (як, до речі, і актриса, яка її зіграла) з нахилом у приматологію, аутичними рисами і дуже високим інтелектом, високим лібідо, натяками на бісексуальність і відсутністю друзів у школі та університеті (через що вона так сильно цінує своїх друзів зараз, що занадто старається). Емі зустрілась із Шелдоном лише тому, що обіцяла своїй мамі хоча б раз на рік ходити на побачення, і алгоритм додатку для знайомств обрав їх із Шелдоном як ідеальний метч. Емі не лише здатна бути на рівні з Шелдоном за інтелектом, але й уміє збити з нього пиху, обвести довкола пальця і переконати аргументами. Завдяки знанням із нейробіології та поведінки приматів, Емі вміє обходити захисні інтелектуальні механізми Шелдона і показувати, що він таки людина.
Про Раджа вам поки нічого не скажу. Є стійке відчуття, що творці самі не розібралися що саме хотіли з ним зробити, тому його особистість частково змінюється від сезону до сезону. Єдине стійке відчуття в кожній серії, що він мудак.
P.S. Може здатися, що в серіалі забагато аутистів, але це не так. Просто вибірка персонажів узята зі сфер, в яких природно працюють нейровідмінні люди.
Ірина Мельниченко
