Читаючи періодику за останні місяці просто дивуєшся чисельності наявного кадрового політичного потенціалу, котрий висвітлює свої позиції до тих чи інших проблем держави і народу, котрий вказує на помилки існуючої та попередньої влади, котрі нав’язують нам свою політичну правильність, знають шляхи виходу із кризи та розвитку держави. Якщо такі завіряння представників теперішніх провладних партій (регіоналів, литвинівців, комуняків і т.д.) сприймаються більшістю галичанами, м’яко кажучи, із гумором та недовірою, так як ця категорія політиків для більшості людей західного регіону України і надалі залишається політично несумісною масою, ідеї та лозунги котрих для більшості нас залишаються чужими, то зовсім інше відношення ми виявляємо до дій та слів представників політичних сил бувшої помаранчевої коаліції, котрих у 2004р. саме ми, рядові українці, мокнучи і мерзнучи на Майдані, їдучи спостерігачами на схід країни, привели до влади та «поставили» їх зади у посадові крісла органів державної влади всіх рівнів, починаючи з голів міст, районів, областей та закінчуючи центральною владою. Навряд чи потрібно розказувати про ту велич розчарування, зневіри та розпач людей, котрі, прийшовши задля вирішення своїх проблем, чи навіть громадських, державних справ до такого чиновника, що опинився на цій посаді завдячуючи саме цим людям, зіткнулися із хамством, лукавством, корисливістю, корумпованістю та відвертою злочинністю посадовця. Саме це розчарування і стало зневірою багатьох людей і призвело до перемоги В.Януковича у 2010р. А пригадаймо як все починалося у 2004р., які були ідеї Майдану, які були сподівання людей, які були мрії про величну Українську Державу, як всі чиновники різко перестали брати хабарі! Та дана ейфорія творилася недовго, саме до того часу допоки не були призначені «нові» місцеві чиновники, котрі (в своїй більшості) і раніше були на посадах ще при Кучмі (і тепер продовжують залишатися на посадах вже при Януковичі, свого колишнього опонента). А зараз хальоні фейси цих безідейних політичних аферистів із розповідями про свої посадові досягнення дивляться нам в очі зі шпальт районних та обласних газет, бігбордів, благаючи про обрання їх у Верховну Раду. І це стосується представників усіх політичних сил бувшої помаранчевої коаліції, котрі не знати звідкіля взялися, що досягли в житті і яким чином, не знати, що вони зробили для народу, чим пожертвували заради України, зате пруть у Верховну Раду як «танки на Берлін». Найбільше мене заінтригувала публічна та політична активність бувшого «помаранчевого» голови Тернопільської облдержадміністрації (далі – ОДА) (2007-2010рр.) Юрія Чижмаря, котрий роз’їжджає по області, представляючи посмертну маску С.Бандери. Але ж чи міг собі дозволити С.Бандера зрадити ідею так як легко зуміли змінити свою «орієнтацію» депутати очолюваного Ю.Чижмарем списку «Єдиного центру», утворивши із депутатами «Партії регіонів» Тернопільської обласної ради коаліцію «Стабільність і прядок»!? Чи пішов би С.Бандера, котрий відсидів у фашистських концтаборах і був убитий агентом «НКВД», працювати до своїх ідейних ворогів заради власного добробуту так само як «помаранчевий» голова Тернопільської облдержадміністрації Юрій Чижмарь після звільнення у 2010р. пішов працювати заступником вже «біло-голубого» голови Київської ОДА!? Чи дозволив би собі С.Бандера вагатися захистити батьківську віру так як «вагалися» депутати, очолюваного Ю.Чижмарем списку «Єдиного центру», підтримати звернення до Верховної Ради про недопустимість продажу і «прихватизації» російськими попами нашої православної святині – Почаївської Лаври!?
І якщо С.Бандера відстоював ідею заможного українського селянина – власника рідної землі, то свої ідеї «розвитку» села такі політикани вже показали на ділі, перебуваючи на державних посадах, деребанючи (більш точнішим словом – «розкрадання», назвати не можу так як органи прокуратури «не виявили в діях посадовців складу злочину») землі запасу сільських рад без відома і погодження органів місцевого самоврядування, роздаючи (безоплатно як для держави так і для громад, які не отримали ні копійки) по 2га наші землі Тернопільщини невідомим громадянам із Києва, Одеси та інших областей України, ігноруючи вимоги і потреби громад, соціальної сфери села. Для прикладу жителі с. М.Чорнокінці Чортківського району за допомоггою бувшого «помаранчевого» голови РДА «єдиноцентриста» Т.Капусти, якого «покровительствував» голова ОДА Ю.Чижмарь, змогли «позбутися» поверх 60 га як своїх городів так і майбутніх наділів для працівників соціальної сфери. А ідея вищезгаданих чиновників залишити єдиний на Заході України державний племінний конезавод без землі (роздавши її місцевим земельним магнатам) навряд чи буде сприяти збереженню господарства та робочих місць. Даний дерибан земель державного господарства системно почав проводитися з метою їх подальшого привласнення, про що вказано у висновках слідчої групи управління УМВС в Тернопільській області. Але прокуратурою була закрита і ця кримінальна справа. Саме такою командою голів районних держадміністрацій на чолі із Ю.Чижмарем вперше в області було започатковано процес зухвалого дерибану земель запасу сільських рад, не питаючи думки громад, без їх погодження чи дозволу, вузько і однобічно посилаючись на ст..12 перехідних положень Земельного кодексу України від 2002р., де вказано, що землями сільських рад, розміщених за межами села, розпоряджаються районні держадміністрації. Але таке розпорядження, використання земель запасу сільських рад голови РДА таки повинні погоджувати із представницькими органами територіальних громад – сільськими радами, що зобов’язує їх (голів РДА) ряд Законів України: ст..35 ЗУ «Про місцеві державні адміністрації», ст..71 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», п.6 ст.119 Конституції України, Європейська Хартія місцевого самоврядування (котра після її ратифікації Верховною Радою України стала частиною національного законодавства), де чітко вказано, що при розгляді місцевою виконавчою владою (тобто райдержадміністрацією в особі голови районної державної адміністрації) будь-яких питань, що зачіпають інтереси територіальних громад, дана районна виконавча влада зобов’язана повідомити, консультуватися з органами місцевого самоврядування та взаємодіяти і співпрацювати з ними, навіть провести, слухання, обговорення та місцеві референдуми на вимогу громад, зокрема по питанню використання земель запасу за межами села. Та жодної співпраці, обговорень, консультацій чи слухань районними держадміністраціями з громадами сіл чи сільськими радами з приводу «роздачі» головою райдержадміністрації земель запасу не проводилися. А тому нехтування тодішнім головою обласної державної адміністрації Ю.Чижмарем та його командою вищезгаданих законів прямої дії говорить про одне із двох: або його юридична освіта не така як потрібно, або використовував її він не для служіння державі, народу а для інших, більш корисливих цілей. А може ці чиновники у вузькому колі вирішили, що земля таки не зачіпає інтересів селян і їм не потрібна. Як говорив відомий детектив: «Злочинці відточують свою «майстерність» вивчаючи закони, щоб не «попастися» та залишитися безкарними». Логічним було нехтування Ю.Чижмарем неодноразових звернень з даного приводу та його категорична відмова в особистому прийомі сільського голови, котрий, перемагаючи біль (після ДТП) на милицях приїхав за 100км. до Тернополя в ОДА з надією врятувати землі громади від чиновницького свавілля в районі. Доречно зауважити, що головами райдержадміністрацій не за просто так, безоплатно роздавалися у приватну власність по 2га. відбірного чорнозему невідомим людям із великих міст. Сам Юрій Чижмарь своєю командою взагалі започаткував «цікавий» метод розв’язання подібних конфліктів між представником органу місцевого самоврядування (який захищав землі громади) та районною виконавчою владою, створюючи «робочу групу», в котру включали спеціалістів виконавчої влади, які і творили ці афери із землями, та сумнівних депутатів, «забуваючи» включити в дану робочу групу самого сільського голову, як офіційного представника громади. Логічними були і висновки даної «робочої групи», котрими виправдовувалися дії голови РДА та ігнорувалися висновки постійної комісії Тернопільської обласної ради з питань агропромислової політики та земельних відносин, очолювану Героєм України О.Крижовачуком про недоліки в діяльності райдержадміністрації. В невдовзі двох провідних районних чиновників з даної «робочої групи» зловили на хабарі і посадили в сізо, а тих сумнівних депутатів «робочої групи» притягнули до відповідальності за поширення брехні. Як кажуть в народі: «З ким повівся того і набрався». Юрій Чижмарь на посаді голови ОДА так і не зрозумів, що громада – не циганський табір, котрий осів на певній території, посидів, обібрав та й поїхав далі. Ми тут живемо споконвіків і тут жити нашим дітям. А якщо він тимчасова людина на нашій землі, то тут наше коріння, ми тут постійно живемо серед своїх людей, будучи на посаді чи без неї. І якщо С.Бандера жертвував усім заради звільнення України від ворогів та подальшого процвітання народу, то посадові «відрядження» голови Тернопільської ОДА Ю.Чижмаря із списуванням біля 300л. пального на один день для поїздок на службовому автомобілі (щоб спалити таку кількість пального, як встановили експерти, потрібно було цілодобово, 24год,, без зупинок навіть для справляння природних потреб, рухатися із швидкістю 90км/год.) із лівими номерами (прямо як парагвайський розвідник) навряд чи говорить про його безкорисливість та жертовність, і тим більше, навряд чи зможе зекономити бюджетні кошти для забезпечення достатніх соціальних виплат чорнобильцям, афганцям, дітям війни, пенсіонерам та необхідних видатків на потреби освіти, медицини, культури, допомогу дрібним сільгоспвиробникам. А майже постійна відсутність Ю.Чижмаря як депутата Тернопільської обласної ради в роботі даної ради (котра здійснюється на громадських засадах і є безкоштовною), навряд чи ще раз підкреслює його безкорисливість та бажання працювати задарма для громади чи Держави. І навряд чи сімейними цінностями та моральними якостями може прирівнятися до С.Бандери сам Ю.Чижмарь, ставши «зіркою» газет, телебачення в якості жертви любовного трикутника (не з власною дружиною) із всіма вимогами детективного жанру: ревність, побиття, кислота в обличчя, лікарня.
Таке обличчя кандидата до найвищого законодавчого органу Держави. Тож не важко уявити наше майбутнє і долю України з подібним складом Верховної Ради! Бувші рекетири стали мільярдерами, брехуни – політиками, а злодії – юристами. Але чому так сталося?
По – перше, в нас відсутня кагорта істинної національної інтелігенції, котра має бути ідейним стержнем нації, взірцем високої честі і гідності, непідкупності та сміливості казати правду, готовою піти на пожертву заради нації і Держави, віри та істини. Більшість теперішніх так званих інтелігентів скоріш є літераторами-балакунами та не мають нічого спільного із інтелігентами періоду національно-визвольного руху 20-х років та післявоєнного періоду, котрих не зламали ні арешти, ні Гулаги, ні висилки ні перслідування і постійні цькування злочинних режимів. Нажаль, більшість теперішніх так званих «інтелігентів» заради посади, звання, чи роботи готові і дідьку лисому служити, бояться говорити правду, захистити істину чи публічно критикувати владу. Ми дивуємося, чому вчителі області були необізнані про загальнодержавний вчительський страйк, організований всеукраїнською профспілкою, та залишилися осторонь захисту своїх же прав. А хіба не ми самі обирали своїх місцевих профспілкових очільників в школах, районах, областях за вказівкою директорів чи влади? Ми дивуємося чому повинні платити за нібито безплатне медичне обслуговування, але ж як може існувати медицина на бюджетні подачки і хто захистить медиків, якщо вони самі бояться власної тіні (чи може їм так добре)? Як істинний інтелігент міг залишитися осторонь проблем чорнобильців, афганців, дітей війни та пенсіонерів взагалі! Замість того щоби говорити публічно правду і різку критику більшість теперішніх так званих інтелігентів мимляє красномовством, боячись образити чиновника або начальника-самодура. І якщо він не може захистити себе самого, то як він захистить чужих йому людей? Істинний інтелігент ніколи не візьме подачки з рук непорядного чиновника та не дозволить йому використовувати імена національних героїв в корисливих цілях чи для власного іміджу. Більше того, істинний інтелігент зобов’язаний вказати хаму його місце в суспільстві (біля параші) а із необхідності той і не дуже педагогічним способом (зате зрозумілим та дієвим для таких новоспечених мажорів).
Будь-яка цивілізація починає занепадати тоді, коли люди перестають називати речі своїми іменами. А тому, щоби в подальшому не було цього «політичного бл….ва», що твориться зараз у Державі і області, всі кандидати в органи державної і місцевої влади перед висуванням повинні проходити відбір не в колуарах «політичних секс-шопів», а серед місцевих людей, котрі їх і будуть обирати. По-друге, всі нібито незалежні ЗМІ, що фінансуються за бюджетні (наші ж кошти) в районі насправді залежні від місцевих чиновників, до котрих редактори бігають погоджувати критичні статті, і за вказівкою котрих запросто можуть оббрехати неугодного владі, залишаючись безкарними під покровительством того ж чиновника і суду. А тому навряд чи можна вважати інтелігентом особу, для котрої першоджерелом інформації будуть подібні засоби масової інформації і людям навряд чи вартує вірити таким ЗМІ. І по–третє, Бог людині (на відміну від тварини) дав розум, щоб вірити, думати, шукати правду та відстоювати істину, щоб ми були нацією, а не стадом. А тому пояснення неправильного вибору через брак інформації чи із-за продажності свого голосу за 50грн. є гірким вказівником деградації особистості в сіру масу, котра як і тварина, живе лиш сьогоднішнім днем, не думаючи про майбутнє своїх нащадків.
Мені згадується ентузіазм, натхнення, ідея, з котрою ми, будучи студентами, робили «революцію на граніті» у жовтні 1990р. на майдані Жовтневої революції в Києві. З яким патріотизмом, єдністю, жертовністю та безкорисливістю проводилися референдум, вибори 1991 та 1994рр., Майдан 2004р., поїздки на Схід Держави. І все це дало результат – перемогу (котру ми вкотре втратили), бо все це робилося простими людьми від поклику серця, національного духу та ідейного стержня, а не за гроші. Бо там де появляються гроші, то годі чекати добра і правди. І це логічно, бо мислення бізнесмена (незалежно від нього самого а саме від обставин його діяльності) є не духовним, не ідейним а матеріальним і залежним. Тому бізнес і влада повинні бути відокремлені.
Саме перед людьми диявол появляється із ангельським обличчям, саме красномовством цигани пускають нам «тумана» в очі, саме не все те, що виблискує, і є золотом, саме подачка із вигодою не є жертовністю.
Звідси і висновок. Якщо не буде проведено на всіх рівнях оновлення, люстрації, національно-демократичних сил від політичного болота та «тушок», не буде очолено національно-демократичні сили незалежними від бізнесу і влади, перевіреними як словом так і ділом особами із незаплямованим минулим, на котрих будь-який режим, Росія чи Захід не будуть мати впливу, то годі чекати на кращі зміни у владі. Пора вже вчитися хоча б на власних помилках!
З повагою до громади області, Олег Барна, вчитель фізики Білобожницької ЗОШ І-ІІІ ст.., бувший Нагірянський селищний голова, Чортківського району. Тел.0673513133
Р.С. якщо хтось бажає заперечити то я готовий до публічних дебатів